Розділ «Тема 28. Перспективи розвитку національної освіти, школи і педагогічної науки в Україні на початку XXI століття»

Реалізуючи гуманітарну природу своєї професії, вчитель як вихователь і організатор навчального процесу не обмежується оцінкою навченості учнів, а стимулює їхні особисті досягнення. При цьому він не контролює, а поділяє відповідальність за результати співпраці з ними. З огляду на нову ситуацію в освітньому просторі України педагог повинен уміти працювати в умовах вибору педагогічної позиції, технології, підручників, змісту, форм навчання.

Отже, напрям професійної переорієнтації вчителя – від просвітництва до здійснення життєтворчої та культуро-творчої місії, від маніпулятивної, авторитарної педагогіки до педагогіки особистісно зорієнтованої, педагогіки співробітництва. Оцінювання праці вчителя організується так, щоб сприяти його розвитку й саморозвитку. Атестація педагога як форма виявлення рівня його кваліфікації має стати демократичнішою і спонукати до професійного вдосконалення.

Все це вимагає кардинальних змін у первинній і післядипломній професійній освіті вчителя. Зокрема, реформа у вищій школі пов'язується з утвердженням фундаментальності педагогічної освіти, гармонізації в ній науково-предметних і світоглядно-методологічних, дидактичних, психологічних знань, що дасть змогу фахівцю повніше реалізувати гуманітарну, культуро-творчу функції, виробити професійні цінності, оволодіти сучасним інструментарієм вивчення особистості дитини.

Підготовка спеціаліста повинна бути гнучкішою й адекватною запитам практики. Зокрема, у зв'язку із запровадженням Закону України "Про загальну середню освіту" виникає потреба оновити навчальні плани вищих навчальних закладів уведенням додаткових дисциплін, спецкурсів, які мають забезпечити функціональну готовність педагога до роботи в різних типах загальноосвітніх навчальних закладів, профільних класах, з учнями шестирічного віку, з тими, хто має особливі здібності тощо. В концепції наголошується доцільність підготовки вчителів для сільської школи за кількома спеціальностями, зокрема, для роботи в малокомплектній школі.

Післядипломна педагогічна освіта стає більш персоніфікованою, покликана надавати кожному вчителеві ширші можливості для оновлення, удосконалення, поглиблення своєї професійної підготовки в прийнятний для нього спосіб, у тому числі на базі дистанційного навчання із застосуванням нових інформаційних технологій. Замовником підвищення своєї професійної кваліфікації стає сам учитель, якому держава надає необхідні для цього можливості і стимули. Має бути вдосконалена система цілеспрямованої підготовки викладацьких кадрів для вузів через магістратуру та аспірантуру.

На завершення в Концепції відзначено, що процес переходу до 12-річ-ної школи є складним і тривалим. Вже зараз необхідно створити відповідні передумови, без яких якісна 12-річна освіта неможлива. Насамперед — це підвищення соціального статусу вчителя, приведення його заробітної плати у відповідність із суспільною значущістю педагогічної праці; зміцнення матеріальної бази шкіл, переобладнання шкільних кабінетів, спортивних залів, оснащення комп'ютерами, налагодження випуску підручників, методичних посібників, перетворення шкільних бібліотек в інформаційно-бібліографічні центри, розгортання різних форм дошкільного виховання.

До шкільної освіти причетне по суті все населення країни. Це покладає особливу відповідальність за передбачувані зміни. Поступовість переходу, конкурсні засади створення варіативних базових планів, навчальних програм і підручників, попереднє дослідно-експериментальне навчання в окремих районах, широке обговорення його результатів — обов'язкові умови для успішного запровадження 12-річної загальної середньої освіти [12].

28.3. Основні напрями розвитку педагогічної науки і її взаємозв'язок з практикою

Розбудова незалежної самостійної соборної Української держави стосується усіх сфер її матеріального і духовного життя. Не є винятком і педагогічна наука. Ії суспільно-соціальне значення визначається тим реальним внеском, який вона може внести у вирішення проблем реформи вищої і середньої школи, в науково-методичне забезпечення неперервної освіти, в підвищення ефективності навчання і громадського виховання підростаючого покоління, у створення інтелектуального потенціалу суспільства, у підготовку продуктивних сил країни, у формування нових суспільних відносин і у всебічний розвиток особистості. Від того, наскільки ефективну допомогу виявить педагогічна наука вищій і середній школі, безпосередньо залежить успіх економічної реформи, підвищення суспільної продуктивності праці, порядок і дисципліна на виробництві і в громадському житті, гармонізація міжособистісних і міжнаціональних стосунків, спрямованість і зміст духовного життя людей, їхніх потреб та інтересів.

Проголошення незалежності України відкрило нові й широкі можливості розвитку вітчизняної педагогічної науки. На початку 90-х років найгострішими були проблеми перебудови національної освіти, зміни її політичного вектора, адаптації існуючої системи до умов незалежності України.

Ще в 1993 році Академія педагогічних наук України визначила, що головним завданням педагогічної науки є методологічне, теоретичне та методичне забезпечення докорінного оновлення системи освіти на основі врахування реалій сучасного життя, перспектив соціально-економічного розвитку України як суверенної держави. Наголошувалася необхідність чіткого визначення й експериментального обґрунтування основоположних принципів системи безперервної освіти, державних стандартів на всіх ЇЇ етапах, структури й основних параметрів змісту освіти, психологічного обґрунтування формування у дітей і молоді національної самосвідомості, громадянськості, прищеплення їм почуття патріотизму і національної гордості, високої моральності, гуманізму і працелюбства.

До першочергових фундаментальних досліджень АПН України віднесла: а) опрацювання нової філософії освіти, дослідження співвідношення між філософією і соціологією, з одного боку, і педагогікою — з іншого; б) створення цілісної теорії розвитку особистості, дослідження співвідношення між соціальним і біологічним у дитині; в) розвиток теорії виховних систем як основної форми інтеграції педагогічних процесів у їх єдності й різноманітності з орієнтацією на особистість, на підготовку її до життя в полікультурному демократичному суспільств; г) опрацювання концепції змісту освіти і процесу навчання для різних типів навчальних закладів з урахуванням тенденцій розвитку науково-технічного прогресу і відповідних галузей наукових знань, форм соціальної свідомості, гармонізації циклів навчальних предметів, гуманітаризації та гуманізації освіти; д) обґрунтування прогресивних технологій педагогічної діяльності.

Протягом 1995-2000 років відбулося законодавчо-нормативне забезпечення функціонування освітньої галузі, а в науковому плані мала місце "вибухова" кількість концепцій предметного рівня, національного виховання, стандартів (зокрема, шкільної освіти).

У 2001 році створилися об'єктивні соціальні й наукові передумови для розробки й прийняття тривалої стратегії розвитку української освіти з урахуванням напрацювань за десятиріччя незалежності й поступу держави в першій чверті XXI століття, а також тих процесів, що відбуваються в світі.

В АПН України створені й успішно працюють відділення: дидактики, методики та інформаційних технологій в освіті; теорії та історії педагогіки; педагогіки і психології професійної освіти АПН України; педагогіки і психології вищої школи; психології, вікової фізіології та дефектології.

Наукова діяльність відділення дидактики, методики та інформаційних технологій в освіті (О.Л.Савченко, О.І.Ляшенко, Ю.Л.Мальований, Н.М.Бібік, М.С.Вашуленко, О.М.Біляєв, М.Л.Бурда, Н.Й.Волошина, С.У.Гончаренко, М.І.Жалдак та ін.) охоплювала педагогічні проблеми різних ланок освіти, але пріоритети віддано загальноосвітній школі. Науковий пошук було зосереджено на таких основних напрямах: теоретико-методологічні засади формування змісту загальної середньої освіти; дидактичне й науково-методичне забезпечення шкільної, дошкільної і частково вищої освіти; педагогічні засади створення й використання навчального середовища. Вагомим виявився внесок відділення у формування першого покоління національних підручників для української школи. Адже до недавнього часу Україна могла створювати й видавати свої підручники лише для початкових класів, з української мови й літератури, історії України.

Певні надбання здобуто в дослідженні проблем створення й використання засобів навчання нового покоління та інформаційно-комунікаційних освітніх технологій. Розгорнуто широкомасштабний педагогічний експеримент "Пілотні школи", який передбачає опрацювання нових інформаційних і телекомунікаційних технологій навчання та дослідження їх впливу на ефективність навчально-виховного процесу. Зроблено перші кроки в дослідженні проблем електронної дистанційної освіти.

Відділення теорії та історії педагогіки (В.Г.Кремень, М.Д.Ярмаченко, О.В.Сухомлинська, В.М.Мадзігон, І.Д.Бех, В.М.Хайруліна, Д.О.Тхоржевський, Г.П.Пустовіт, М.Д.Зубалій та ін.) брало активну участь у розробці законів України "Про дошкільну освіту", "Про загальну середню освіту", "Про позашкільну освіту" Національної доктрини розвитку освіти в Україні у XXI столітті, Державного базового компоненту змісту дошкільної освіти, державних стандартів (трудового, художньо-естетичного, фізичного, екологічного виховання, географічної освіти), загальної середньої освіти.

Науково-методична й науково-організаційна діяльність членів Відділення та його наукових підрозділів спрямовувалася на розв'язання комплексу важливих теоретико-методологічних, науково-методичних та конкретних практичних завдань. Вона була зосереджена на виконанні державної національної програми "Діти України", Національної програми патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства; державних програм: "Боротьба із злочинністю", "Планування сім'ї", "Профілактика СНІДу і наркоманії", "Комплексного плану заходів щодо розвитку загальноосвітніх навчальних закладів у сільській місцевості в 1999-2005 роках", постанов Кабінету Міністрів України № 348 від 11.03.99 р. "Про затвердження комплексного плану заходів щодо розвитку загальної середньої освіти у 1999-2012 роках", "Про перехід загальноосвітніх закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання" та інших.

Пріоритетами наукової тематики першого напряму діяльності Відділення Теоретичні засади розвитку педагогічної та історико-педагогічної науки в Україні" були: визначення й обґрунтування концептуальних засад нової філософії освіти в контексті модернізації освітнього простору України XXI ст. (В.Г.Кремень); процес інформатизації сучасної української освіти (В.М.Мадзігон); обґрунтування теоретико-методологічних засад розвитку педагогічної та історико-педагогічної науки в Україні, розвитку й визначення сутнісних характеристик ідей про національну освіту й виховання у X - XX ст. (М.Д.Ярмаченко, О.В.Сухомлинська).