Розділ «Тема 28. Перспективи розвитку національної освіти, школи і педагогічної науки в Україні на початку XXI століття»

Прискорення процесів оновлення інформації, інтеграції й диференціації наукових знань загострює проблему збереження у змісті освіти базового ядра — найбільш цінної і незалежної частини змісту. Теоретичні підходи знайшли практичне втілення в Державному стандарті. Його вихідна основа - базовий навчальний план, який включає інваріантну і варіативну складові.

Інваріантна складова забезпечує єдність освітнього простору, визначаючи зміст загальнокультурної, загальнонаукової і технологічної (трудової) підготовки всіх учнів, прилучення їх до загальнолюдських і національних цінностей. У 12-річній школі ця підготовка забезпечується через обов'язкові освітні галузі: мова і література, суспільствознавство (або громадяно-знавство), художня культура (або мистецтво), природознавство, математика, інформатика, технології, фізична культура й основи здоров'я, їх набір відповідає структурі діяльності людини, містить знання про людину, природу, суспільство, науку, культуру, виробництво і є змістовою основою для формування в учнів цілісного уявлення про світ на рівні загально­освітньої підготовки, достатньої для вибору професії і продовження освіти.

Варіативна складова охоплює регіональний і шкільний блоки. Вона створює передумови для відображення у змісті природних, соціокультурних особливостей регіону, а, головне, для диференціації, індивідуалізації, а в старшій школі й профільності навчання, задоволення освітніх потреб груп і окремих учнів з урахуванням умов роботи конкретної школи. Роль варіативного компонента у змісті шкільної освіти поступово зростає. У початковій школі на нього відводиться 8 — 10% навчального часу, в основній – 15-20 %, у старшій – до 35%. Враховуючи складність і поступовість переходу до 12-річної школи, для кожного ступеня затверджується окремий Базовий навчальний план, що дає змогу точніше враховувати їх функції.

У Концепції детальніше охарактеризовано зміст освітніх галузей, виділено особливості відбору їх змісту, поділ на складові – предмети або курси, підкреслено особливу потребу докорінних змін в інформатизації освіти. Так, до загальноосвітніх предметів уводиться інформатика. У 1 — 6 класах комп'ютер може використовуватися як засіб навчальної діяльності з метою оволодіння елементарними навичками роботи, у 7 — 9-х класах - може вивчатися базовий курс "Основи інформатики", у 10 — 12-х — поглиблено вивчаються окремі розділи. Комплексного підходу вимагає реалізація оздоровчої функції школи.

У четвертому розділі "Навчально-виховний процес" визначено основи оновлення психологічних, дидактичних і методичних засад педагогічного процесу. Відзначено, що моделі навчально-виховного процесу в 12-річній школі будуються на основі багатокомпонентного, варіативного змісту освіти, застосування особистісно орієнтованих педагогічних систем, вибору перспективних освітніх технологій, комп'ютерної підтримки навчання, діагностичних і стимулюючих форм контролю та оцінювання досягнень учнів у різних видах навчальної діяльності, турботи про здоров'я дітей.

Початкова й основна школа працює в режимі 5-денного робочого тижня. Структура навчального року, режим навчальних занять визначаються школою згідно з вимогами Закону України "Про загальну середню освіту".

Гуманістичні цінності освіти зумовлюють зміну авторитарно-дисциплінарної моделі навчання особистісно орієнтованою. Сутнісними ознаками цих змін є навчання й виховання особистості на засадах індивідуалізації, створення умов для саморозвитку й самонавчання, осмисленого визначення своїх можливостей і життєвих цілей.

Особистісно-орієнтована система шкільної освіти вимагає психологізації навчально-виховного процесу, опори на надійну діагностичну основу. Сучасна школа має використовувати діагностику не селективну, а стимулюючу, супроводжуючу, яка є підґрунтям для прийняття і реалізації педагогічно доцільних рішень. Така діагностика служить інтересам вихованця, а не полегшує комплектування класів за зручними для вчителів показниками.

Особистісно-орієнтована система навчання передбачає нову педагогічну етику, визначальною рисою якої є взаєморозуміння, взаємоповага, співробітництво. Ця етика утверджує не рольове, а особистісне спілкування (підтримка, співпереживання, утвердження людської гідності, довіра). Вона зумовлює використання діалогу як домінуючої форми навчального спілкування, спонукає до обміну думок, вражень, моделювання життєвих ситуацій, включає спеціально сконструйовані ситуації вибору, авансування успіху, самоаналізу, самооцінки, самопізнання.

Отже, найголовнішими ознаками особистісно орієнтованого навчання є багатоваріантність методик, уміння організувати навчання одночасно на різних рівнях складності, утвердження всіма засобами цінності Й гідності дитячої особистості.

У п'ятому розділі "Середня загальноосвітня школа в системі безперервної освіти" зазначено, що загальна середня освіта – невід'ємна складова безперервної освіти. Вона є основою соціалізації молодої людини в суспільстві, фундаментом для подальшої її освіти чи трудової діяльності і забезпечує наступність у становленні людини в процесі її переходу від дитинства до дорослого життя. Тому середня школа, з одного боку, додержує наступності з дошкільною освітою, зокрема, в питаннях базового компонента ЇЇ змісту, а з іншого – створює підґрунтя для загальнонаукової, загальнокультурної і допрофесійної підготовки фахівця до майбутнього життя.

Повну загальну середню освіту можна здобувати різними шляхами, насамперед у середніх загальноосвітніх і спеціалізованих школах, школах-інтернатах, гімназіях, ліцеях, колегіумах та інших загальноосвітніх навчальних закладах, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації. Громадяни, які не мають можливості навчатися у школах з денною формою навчання, можуть здобувати середню освіту у вечірніх (змінних) школах. Повну загальну середню освіту можуть надавати також професійно-технічні та вищі навчальні заклади І - ІГ рівнів акредитації за умови додержання ними вимог Державного стандарту загальної середньої освіти та норм типового навчального плану, розробленого і затвердженого Міністерством освіти і науки України спеціально для цих навчальних закладів. Середні навчальні заклади на договірних засадах можуть входити до складу різноманітних навчально-виховних комплексів, зберігаючи статус юридичної особи. Школи кожного з трьох ступенів можуть функціонувати разом або самостійно.

Перехід до нової 12-річної школи вимагає переосмислення ролі управління розвитком загальної середньої освіти на всіх рівнях. У розділі шостому концепції "Управління загальноосвітньою школою" відзначено, що безпосереднє управління середньою загальноосвітньою школою здійснюють директор та органи громадського самоврядування (загальні збори, опікунська рада, наглядова рада тощо). На посаду директора мають призначатися фахівці із спеціальною управлінською підготовкою. Управління школою стає гнучкішим, відкритішим, що відповідає вимогам часу, потребам громадян і суспільства.

Для забезпечення державно-громадського управління в загальноосвітньому навчальному закладі створюються органи громадського самоврядування та колегіальний орган управління – педагогічна рада. Діяльність цих органів робить управління адаптивним, дає змогу враховувати потреби всіх учасників навчально-виховного процесу і сприяє поступовій заміні традиційного функціонального управління стратегічно цільовим. Ефективність управління визначається не якістю виконання розподілених функцій, а ступенем досягнення визначеної мети. Поряд з традиційними методичними об'єднаннями дістають розвиток тимчасові творчі групи, кафедри, циклові комісії тощо. їх діяльність координується залежно від потреб колективу і завдань школи.

З метою демократизації управління та встановлення зворотного зв'язку для поточного коригування управлінських рішень у загальноосвітньому навчальному закладів діють колективні органи учнівського (учнівські збори) та батьківського (батьківські збори) самоврядування, повноваження яких визначає Статут. Названі органи самоврядування є дієвим засобом формування громадської думки й ефективним способом демократизації управління. Взаємодія управлінських структур і органів самоврядування сприятиме процесам діалогізації взаємин, узгодженості внутрішніх мотивів із зовнішніми вимогами.

Акцент діяльності директора змішується на вдосконалення особистої діяльності й створення умов для самоорганізації діяльності учнів, учителів, працівників адміністрації. Таким чином відбуватиметься поступовий перехід від домінуючого оперативного до стратегічного цільового управління через узгодження власних функцій з функціями підлеглих, внаслідок чого забезпечуватиметься мотивація праці.

Діяльність організаційних структур на всіх рівнях управління загальноосвітнім навчальним закладом набуває рефлексивного характеру завдяки впровадженню моніторингового супроводу управління.

Конституційне право громадян України на середню освіту здійснюється через систему фінансування загальної середньої освіти із суспільних фондів споживання за рахунок бюджетних асигнувань. Школам надасться право формувати також власні кошти за рахунок прибутків від господарської діяльності, надання платних послуг іншим організаціям та населенню, оренди шкільних приміщень та інвентарю, добровільних внесків державних і кооперативних підприємств та організацій, батьків та інших громадян, цільових внесків різних організацій і установ, банківського кредиту і вільно користуватися цими коштами. Школі має надаватися право визначати форми й системи оплати праці, матеріального стимулювання.

У сьомому розділі Концепції "Підготовка вчителя і його професійне вдосконалення" відзначено, що зміни в змісті й структурі загальної середньої освіти мають глибинний характер і потребують розв'язання проблеми підготовки вчителя, який усвідомлює свою соціальну відповідальність, є суб'єктом особистісного і професійного зростання, вміє досягти нових педагогічних цілей. Під цим кутом зору роль учителя полягає не лише в тому, щоб забезпечити передавання знань від одного покоління до іншого, а й у тому, щоб бути людиною культури і вселюдських цінностей, провідником ідей державотворення і демократичних змін.

Домінантою стає підготовка педагога, діяльність якого не обмежується викладанням власного предмета, фахівця, який здатний здійснювати міждисциплінарні зв'язки й усвідомлює значущість професійних знань у контексті соціокультурного простору. Важливим є його вміння організувати навчальний процес як педагогічну взаємодію, спрямовану на розвиток особистості, її підготовку до розв'язання завдань життєтворчості.