Розділ «ДОРОГА НА ПОНТІВІ»

Ніч напнула чорне шатро беззоряного неба. Легенький вітрець, що спочатку приносив приємну прохолоду, ущух, і настала важка передгрозова задуха.

— Ану, давай швидше! — наказала Гране людина з чорною бородою і штовхнула водія кулаком.

Якби бригадир ле Мулек був трохи уважніший, пропускаючи через міст машину Вандергольда з жовтим “Морелем”, то він би побачив, що бородатий турист непомітно тримав під боком у Гране парабелум.

Начальник охорони мовчки натиснув педаль. Маленьке провінційне містечко Орей давно спочивало, коли машина проїхала його і вихопилася на дорогу до Понтіві. Навкруги панував спокій. Ледь чутне гудіння мотора зливалося з пронизливим сюрчанням коників.

Машина проїхала ще кілометрів із п’ятнадцять. Тоді бородатий пасажир сказав Гране:

— Зупинись на хвилину, я заміню тебе.

Машина стишила хід, але раптом Гране замість гальмувати крутонув кермо, і чорний лімузин ударився радіатором об дерево. Дверцята відчинилися навстіж, чорнобородий вилетів із кабіни, випустивши з рук зброю.

Хвилина була щаслива. Начальник охорони Вандергольда блискавично вистрибнув з машини і зник в нічній темряві.

Пасажир одразу ж прудко схопився на ноги і, як був, без зброї, кинувся слідом за Гране. Але в темряві годі було шукати втікача.

Тоді він повернувся до машини. Схопившись за бороду, рвучким рухом зірвав її, Бороду було причеплено! Таємничий турист виявився Бурлакою, який вдало скористався зі знайденого у Преміора реквізиту. Потім голосно покликав:

— Гей, друже, ти ще живий?

На відповідь він почув знайомий насмішкуватий голос:

— Я мертвий лише для жандармів. Чи не так, любий Гране? А ви, виявляється, поганенько управляєтесь із машиною…

— Щось я дуже боюся, що Гране не відповість тобі, — глузливо відповів Бурлака. — Він накивав п’ятами…

Зачувши це, В’юн, немов обпечений, вискочив з машини. Його друг скрушно стояв біля покаліченого радіатора. Одна фара ще світила. Обличчя В’юнові густо вкривала мертвотно-зелена фарба, що надавала йому вигляду мерця.

— Ех, ти! Як ти міг проґавити такого мерзотника! Тепер він зчинить тривогу. А де ж ми зараз?

— Неподалеку Понтівї.

— Довго ж ти чекав нагоди, щоб зупинити машину і пересісти в наш “Морель”! Ми б тоді відвезли Гране в надійне місце. А тепер шукай вітру в полі. Я ж тобі кілька разів пояснював свій план. Чому ти не послухав мене?

— Я думав, що їхати з Гране для нас буде безпечніше. Ти здорово вдавав із себе мерця! Та коли вважав, що я запізнився, чому ж про це сам не сказав?…