Розділ «БУНТ НА “ЕЛЬСІНОРІ”»

Студент Гаетан закінчував вивчати юридичні науки і ладнався приєднатися й собі до батьківського похоронного комбінату. Дженджелястий Дювіньйон-молдш любив вишукано одягатися і розтринькувати гроші. Його елегантні краватки доводили до нестями манірних дівиць Пентьєврського пляжу.

Гаетан дуже ишався своїм моторним човном, який йому подарував батько того дня, коли син після п’ятьох марних спроб щасливо склав іспита на бакалавра. Цю звичайну барку Гаетан пофарбував у білий колір і не називав, захлинаючись од гордощів, інакше, як “моя маленька яхта”.

Гаетанова “маленька яхта” витримала кілька невдалих хрещень. Спочатку її назвали “Тріскою”, хоч і не дуже гучно, але справді по-морському. Але заздрісні друзі не від того, щоб поглузувати з прибуткової професії пана Дювіньйона-батька, стали звати човен “Катафалк”. Гаетан поспішив перехрестити своє судно на “Крокіньоль”, себто морський сухар, галета. Тоді “Крокіньоль” для всіх перетворився на “Крокемор”, і Гаетан зафарбував стару назву і написав “Ельсінор”. Але невдовзі йому довелося гірко пошкодувати, бо “маленьку яхту” тепер прозвали “Ле Соннор” — “дзвонар із похоронного бюро”.[4]

Коли Бурлака та В’юн показалися в барі, пан Дювіньйон-старший саме розповідав про переваги синового човна. Побачивши юнаків, він радісно до них звернувся:

— У мого сина є маленька яхта. Ми тут посперечалися з майором, скільки кайданників він устрелив сьогодні. Обоє ви бачили, здається, куди впало тіло. Чи не хочете супроводжувати мого сина і сина майора? Може, знайдете того каторжника. Майор не зможе виїхати з вами, він погано переносить морську хитавицю, тому ми надумали звернутися до вас. Якщо ви згодні, то поспішайте, треба виїхати негайно, бо вночі ліхтарі Гаетанової яхти погано світять.

В’юн та Бурлака радісно на це пристали. Свою спортивну машину вони лишили в Плугарнелі. Тому всі розмістилися в маленькому авто Едгара Муфлона. Цю інвалідну коляску ласкаво запропонував майор, сподіваючись бачити свого сина чоловіком Ірен Дювіньйон.

Слухач Сен-Сірської академії і молодий Дювіньйон одягнули голубі морські кітелі з золотими ґудзиками, морські кашкети з галунами і стали схожі на офіцерів… Коли замріла затока, де стояв “Ельсінор”, Гаетан сухо пояснив:

— Вас, панове, я попрошу не заважати мені стернувати. Керувати яхтою — діло делікатне. Мій друг Едгар Муфлон може мені допомагати.

— Після господа бога капітан — єдиний хазяїн на борту! — відповів Бурлака з таким поважним виглядом, що Гаетан не помітив глуму.

“Ельсінор” було таки мізерне суденце, де ледве розміщалося чотири чоловіки. Мотор деренчав, чхав і пихкав. Гаетан став поважно до стерна. Що ж до сен-сірця, то він, як і його батько, боявся хитавиці, а хвилі біля скелястого берега цього разу гуляли високі. Щоб підбадьоритися, Едгар добув з кишені пляшку горілки, що лежала поряд з маленьким револьвером. Зброю дав перед від’їздом батько, сказавши, що вночі, у морі, та ще й з незнайомцями, вона може знадобитися.

Моторка йшла попід берегом. В’юн роззирався довкола. Освітлена останнім промінням призахідного сонця, видніла гранітна скеля, глибоко поорана щілинами й гротами.

Раптом В’юн здригнувся.

— Дивіться, он там внизу, у печері, біла пляма!

В темряві, яка вже огортала море і берег, важко було щось розгледіти.

— Я зараз ввімкну ліхтарі, — промовив Едгар. Обличчя його вже посиніло.

Сен-сірець почав порпатися в електричних дротах; йому здалося, що ліхтарі зіпсовані. “Ельсінор” тим часом наближався до того місця, де В’юн помітив підозрілу пляму. Зараз сумніву не було — у гроті хтось лежав.

— Гей, П’єро! Це ми, В’юн і Бурлака! — закричав Бурлака, склавши долоні.

Постать на березі ворухнулася. Почувся тихий голос П’єро.

— Он воно що! — закричав Гаетан Дювіньйон. — Ви заодно з цими збіглими злочинцями, ви хочете їх звільнити! Ні, так не буде… Я передам поліції цю брудну тварюку і вас теж заразом…