Розділ «ПЛЯЖ ПЕНТЬЄВРА»

Була одинадцята година ранку. Морські хвилі ласкаво хлюпотіли біля берега. В таку добу на пляжі звичайно розпочиналося купання. Довкола Пентьєвра розкинулися вілли багатих родин із Парижа і Нанта, що проводили тут своє дозвілля. Поки діти в строкатих купальних костюмах хлюпалися у воді, статечні батьки, розсівшись у плетених кріслах, потіли, задихалися від спеки і переминали на зубах ближніх.

— Пече сьогодні, пані Муфлон. Цього року серпень просто жахливий!

— Навпаки, я вважаю, що пора чудова. Люблю спеку. Коли мій чоловік служив у Конго…

І майорша, вже котрий раз, почала вихваляти принади Конго. Майорша була худорлява незграбна жінка з золотим пенсне на прищавому носі. Вона люб’язно, ба навіть улесливо, розмовляла зі своєю сусідкою, пані Дювіньйон, огрядною жінкою, що на ній мало не тріскалась пляжна піжама. Пані Дювіньйон поспішила перевести розмову на іншу тему.

— Так, так, я вже чула про ваше Конго. Там, мабуть, і справді жарота. Розкажіть мені краще про Сибір, може, це остудить трохи повітря.

Майорша слухняно замовкла — вона в усьому догоджала пані Дювіньйон. Майор Муфлон, вийшовши на пенсію, давно кинув гендлювати і тепер намагався поліпшити своє матеріальне становище, продукуючи бурякове масло. З грошима родині було сутужно. Всі надії майорша покладала на сина Едгара, молодого бовдура, що закінчував Сен-Сірську військову академію. Вона мріяла одружити сина з двадцятирічною мадемуазель Дювіньйон, єдиною спадкоємицею великого майна, набутого на виробництві консервів за часів війни і на продажу могильних пам’ятників. Звичайно, ці Дювіньйони були скоробагачі, не великого коліна, проте…

Щоб провадити розмову, майорша вказала сусідці на двох юнаків, що з’явилися на пляжі.

— Ви не знаєте, хто вони й звідки? Цікаво, до кого вони прийшли?

Пані Дювіньйон захистила від сонця очі рукою і пильно вдивилася.

— Ні, я не зустрічала цих юнаків. Принаймні серед відпочивальників Пентьєвра. Може, вони прийшли з Кіберона або ж з Карнака? Вони надзвичайно добре виховані.

— Справді, у них гарні манери, — охоче погодилась майорша, щосили намагаючись догодити матері Ірен Дювіньйон.

Ці слова почув один із незнайомців, що саме поправляв елегантну краватку. Він непомітно штовхнув ліктем свого сусіда, відвів його подалі від паній і сказав:

— Ти чув, Бурлаче?

— Що чув, В’юне?

— Оті панії зараз сказали, що ми добре виховані. А бідний П’єро все дорікав нам, ніби ми нездатні удавати з себе буржуїв!

— Найшов чим хвалитися. Ти от краще подумай, як визволити з в’язниці П’єро, тоді й пишайся. Хоч принаймні взнав, де вона?

— А ти думав, я даремно цвенькав цілий ранок з тютюнником? Тюрма за три або чотири кілометри звідси.

Раптом десь удалині розляглося пронизливе виття сирени. Відпочиваючі схвилювалися: що то має значити.

— Кажу вам, це пожежа, — авторитетно заявила пані Дювіньйон.