Розділ «НІЧНА ПОДІЯ»

У вежі, викладеній з брил червоного граніту, добре збереглися кручені сходи, що вели аж на самий верх. Цими сходами і рушили нагору. Тил захищав В’юн, що міцно стискав у руці важку й надійну зброю. В мурі була стрільниця, що дивилася на просторе подвір’я замка. П’єро Ланкрі обережно визирнув і в білому світлі місяця побачив барона, прив’язаного за руки до кільця. Той насторожено дивився поперед себе. Хлопця турбувало те, що злочинець ніби чекав на чиюсь допомогу. Зараз уже ясно було чути грюкіт підкованого взуття, з отвору вислизнув і забігав по стіні промінь електричного ліхтарика, почулася груба німецька лайка. Серце закалатало в грудях. Те, що він побачив наступної хвилини, закарбувалося в пам’яті П’єро на все життя.

Ліхтар у підземеллі раптом згас, і на подвір’ї показалася висока, кремезна людина. Брунатна сорочка, галіфе, високі грубі чоботи і пов’язка на руці з чорною свастикою на білому тлі, схожою на бридкого павука з розчепіреними чотирма лапами, свідчили, що то був штурмовик. Освітлений місяцем, нацист хвилину стояв нерухомо, заклавши руки за шкіряний ремінь й уважно оглядаючи подвір’я. І коли його погляд упав на зв’язаного і безпорадного барона, він здригнувся. Потім, коротко й зловісно розсміявшись, штурмовик швидким рухом витяг з кубури револьвер і націлився в барона. Нічний спокій розітнули шість пострілів.

П’єро заціплено дивився на людину з чорним моноклем. Першу мить барон стояв прямо, бо прив’язані до кільця і підняті над головою руки підтримували тіло. Але ось тіло обважніло, ноги підігнулися в колінах, і кров залила сорочку. Барон був мертвий.

Штурмовик, не кваплячись, наче в тирі, зарядив револьвер і спокійною ходою підійшов до своєї жертви. Він підняв трохи за підборіддя баронову голову, але вона безсило впала на груди.

— Готовий! — промовив голосно вбивця німецькою мовою.

В цей час із підземелля вийшло шість чоловік, теж одягнені у форму штурмовиків. Один з них, що носив берет, чорну сорочку й галіфе, певно, був начальник. Підійшовши ближче, шеф раптом вибухнув жахливою лайкою.

— Що ж ти наробив, Германе? Свиняча ти пика, брудний осел! Я ж не давав тобі наказу стріляти…

Стоячи біля забитого, штурмовик спантеличено виправдовувався. Адже ж фюрер з Пірмасена наказав їм знищити сьогодні барона. Нагода була чудова і, головне, ніякої небезпеки…

— Тварюко, йолопе! Де твоя дисциплінованість, кретине!..

Шеф лаявся найбруднішими словами. Решта гітлерівців уступилася за свого товариша, і розгорілася галаслива суперечка з прокляттями і взаємними образами.

— Про що це вони говорять? — пошепки запитав В’юн.

Хлопець спересердя штовхнув ліктем невиправного балакуна: зараз не можна було пропустити жодного слова.

Німці належали до націонал-соціалістичної партії Пірмасена, невеличкого міста біля кордону, за кілька кілометрів од замка Шенек. Саме в цьому місті сталися події, відомі під назвою “кривава пірмасенська вечірня”. Гітлерівці схопили своїх політичних супротивників і спалили їх живцем у міському готелі. Отож людці унизу вихвалялися, що брали участь в тій жахливій розправі. Протягом багатьох років барон підтримував з ними зв’язки, передаючи великі гроші від нафтового короля для керівників нацистської партії. Та, незважаючи на це, таємний фашистський трибунал зажадав смерті слузі Вандергольда.

Сталося так, що кілька тижнів тому всередині гітлерівської організації відбулися великі зміни. Фюрер прилетів літаком до Мюнхена і, очоливши своїх прихильників, повів їх проти тих, хто роками віддано йому служив. Від куль нацистів загинули найбільші фашистські керівники, що змовилися виступити проти Гітлера і захопити владу до своїх рук. Змову цю підтримав і Вандергольд, бо фашистські вожді, охоплені жадобою владарювання, погодилися надати мільярдерові в Німеччині монополію на вироблення синтетичного бензину в Рурі. З паперів, знайдених у вбитих колишніх однодумців, стало відомо, що барон злигався із змовниками. Ось чому гітлерівці постановили знищити небажаного свідка. Барон, звичайно, нічого не знав і потрапив сам у пастку. На операцію проти професора Шульца йому потрібні були люди, і він звернувся до своїх друзів із Пірмасена, тим самим підписавши собі смертний вирок. Зустріч призначено в руїнах цього замка; підземелля ж його сполучалося підземними ходами з німецькою прикордонною смугою… Там і ухвалили вбити барона, випитавши в нього решту секретів. Ось чому шеф розлютився, що його наказ виконано завчасно.

Гітлерівці раптом припинили розмову, бо на сусідніх фермах завалували собаки.

— Не будемо гаяти час. Треба якнайшвидше сховати кудись тіло! — голосно наказав старший.

— А як же професор Шульц? І хто б це міг прив’язати барона?

— Помовчіть! — грубо урвав шеф. — Накази фюрера не обговорюють. За чверть години щоб ви перенесли труп на наш бік!

Фашисти слухняно відв’язали нерухоме тіло барона і в супроводі свого шефа спустилися в підземелля.