Зрідка, як сьогодні, раніше звичайного повернувшись додому, Вілен брався за книжку. Не тому що так вже подобалося читати — треба було. Посада зобов’язувала.
Книжки добирала Динера, яка зналася на літературі. Поки він працював і ліз нагору, закінчуючи то ВПШ, то Академію профспілок, то Курси Крою та Шиття від КДБ, де навіть із кінчених профспілкових ідіотів робили достойних керівників радянської влади, вона теж не байдикувала: і кандидатську захистила, і докторську, паралельно виховуючи їхню доньку, їхню Мариночку; яку народила рівно через дев’ять місяців після весілля… І тепер викладала в університеті.
Тож зараз, поки Динера готує вечерю, чоловік розвалився у кріслі і читає тоненьку книжечку, силячись осмислити текст:
«Надвечір з єдвабної сизі бундючних, фудульних дощевощо-ких хмар виборсалося, нарешті, змучене довгим полоном червонооке сонце, глянуло на відумерлий для щастя день, сповненим присмертного відчаю, здичавілим поглядом вихопило із чорнуватого фіолету всеосяжної печалі рожеве коло незбагненної надії і впало, знесилене, в коротке червневе забуття спекотної ночі».
— Да-аааааа!.. — уголос сказав сам собі вражений Шерстохвостов, відкладаючи книгу. — Це ж треба, так писати!.. Так завернути! Наче й українською, а спробуй второпати! Навіть Гегель, знай він нашу, заблукав би тут, як дитина у хащах. Ось це і є — талант, натхнення, дар, як то кауть… Як цей шедевр, далебі, зветься?.. — Він глянув на палітурку тоненької книжечки: — «Рябенька Квочечка»… Хм… Цікавий взаємозв’язок… між домашньою птицею та цим описом! Це тобі не вірші класика соцреалізму:
Трактор в полі — дир-дир-дир,
Ми — за мир, за мир, за мир!
Тут набагато серйозніше, глибше, як то кауть… Автор… як його… а, ось, — Володимир Кремешний!.. Треба запам’ятати, може, де зустрінемося. Світ, він тісний. Цікавий хлопець! Можливо навіть винятковий.
— Знаєш, вельми незвичний твір, — сказала Динера, з’явившись у дверях і почувши останні фрази чоловіка. — Так може писати або психічно хвора людина, або ж — геній! Несподіваний автор: тонко длубається у психології героїв брудною палицею… Я читала, аж тіпало. Думаю, це наш майбутній Шекспір. А може, й новий Шевченко…
— Ну, про Шевченка… то ти… занадто. А от Шекспір — можливо. Я читав… якось. Багато схожого з цим… Кремешним. Теж… не все одразу розумієш. А в дещо, так взагалі не в’їдеш. Знаєш, я чи десь читав, чи в ВПШ говорили, що дійсно геніальні люди були психічно хворими. Всі. Особливо, поети і художники. Наче бузини об’їлися…
— У розумінні — потогінного засобу?
— Ні… У розумінні — проносного й блювотного…
— А-а-ааа… Тоді цей-точно геній… Дзвонили від Дяді Альоші. Він чекає на тебе зранку.
— Знаємо ми той ранок!.. — невдоволено скривився чоловік. — Приходиш, як треба, та й сидиш бідним родичем у приймальні майже до обіду. Наче я не заввідділом ЦК, а сантехнік з ЖЕКу.
— На те він і Голова Верховної Ради. Посядеш його місце, то вже він буде чекати в твоїй приймальні. А що там, на атомній?
— Знаєш, я в захваті — все йде шаленими темпами! Перший блок ось-ось повинні запустити. Або, як там кауть, «пустити»: у них це зветься «пуск блоку». Масштаби, скау тобі, грандіозні! І місто — майже поруч з АЕС — будують просто на очах. І взагалі, місця там — казкові!.. — Він потягнувся, вигинаючись дещо роздобрілим тілом. — Річка чиста — можна воду з неї пити, риба сама плигає у казан, ліси навкруги незаймані, повні грибів, ягід, дичини! Щира тобі казка!.. Наш Тато Вова хоче зробити з цього міста взірець майбутнього, таке от Місто-Сонце. Бо таких міст, як це, ще не було в світі!.. А він — чоловік сурйозний, як то кауть… Хоче, аби все було, як ніде. Бо це ж наша перша атомна!..
— А то нічого, що вона так близько до Києва? Все ж атомні реактори… А ну, як щось трапиться?..
— По-перше, нічого не трапиться. В країні вже багато АЕС, всі працюють тихо й спокійно, наче самовари. По-друге, місце для неї не ми вибирали — Москва. А ти знаєш, сперечатися з Москвою — що мочитися проти вітру. Розмова коротка: «Партквиток на стіл!» Тому, дурних на це немає.
— Ну, ти спеціаліст, у тебе й освіта по цьому напрямку. А місту вже дали назву?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сутінки» автора Константинов С.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Квінтер“ на сторінці 1. Приємного читання.