Розділ «Квінтер»

І, вражені всім побаченим, з’їденим та випитим, пересічні радянські люди щиро плакали на закритті цього свята для своїх, коли символ «Олімпіади», величезний Мишко на прізвище Талісман, приязно і по-дитячому посміхаючись, почав підійматися вгору, зникаючи в нічному небі Москви під ляскіт тисяч голубиних крил і людських долонь.

Весь стадіон ридав; вся країна обливалася світлими сльозами, навпіл із соплями, в єдиному пориві не бажаючи розлучатися з казкою «Кубанських казахів», реально створеною рідною Пар тією у столиці, на цілих десять днів…

І Вілен з Динерою теж щиро плакали, на ті хвилини геть забувши, хоч знали: всередині Миші Талісмана був добрий запас хлорпікрину з галюциногеном — достатній, аби «відключити» всіх на цьому стадіоні. За необхідності. А ще там був трошки менший пакуночок, з нервово-паралітичним газом, яким можна на кілька годин, а чи й назавжди, покласти весь стадіон без ознак життя. За ще більшої необхідності. І два пристрої були, якими пакуночки, по черзі, можна було привести до дії. Дистанційно. В разі потреби.

Знали, бо їхню делегацію від ЦК КПУ спеціально знайомили з багатьма заходами безпеки, розробленими саме для «Олімпіа-ди-8о». Знайомили, навчаючи, як треба працювати, аби передбачити все і навіть більше. їх привезли заздалегідь, за тиждень до початку. І показали багато чого. Від чого очі вилазили, дивуючись, а серце наповнювалося високою гордістю за рідну систему. Особливо коли побачили й поторгали електронно-механічне опудало Брежнєва, що при натисканні кнопки виступало, наче справжній Генсек, плямкаючи і ковтаючи літери.

Показали наприклад, яку басейні, де будуть змагатися плавці, з якихось щілин, за командою вмить з’являлися бойові водолази у повному спорядженні, з електрошоковими пристроями і з автоматами АПС для підводної стрільби.

Або — на поверхні акваторії, де будуть вітрильні регати, раптом виростала рубка атомного підводного човна з балістичними ракетами, класу РПКСН проекту 701 — «Hotel-ІІІ» згідно класифікації НАТО.

Чи як під кожним п’ятим стільцем на стадіонах було змонтовано кулеметні гнізда, жодного з яких ніхто не помітив за всі Ігри, хоча там сиділи кулеметники зі зброєю; а під кожним сьомим — був вибуховий заряд потужністю чотири кілотонни, з дистанційним керуванням.

Показали і деякі снайперські точки, як у місцях змагань, так і по всьому місту — з туалетом і буфетом всередині — по чотири снайпери в кожній, п’яних у геть, обмотаних радіокерованою вибухівкою.

Також попередили, що кожний шостий скрізь — офіцер КДБ у цивільному, який пройшов спецпідготовку і має при собі все необхідне, включаючи самовибух, а кожний дев’ятий — з підрозділу «Альфа», і теж — не з порожніми руками та кишенями.

І що всі судці на змаганнях будуть судити як треба. Бо знають про снайперів.

Та все одно, від усього святкового навкруги, Шерстохвостови забули про бачене й отримали величезне задоволення!

Єдине, що зіпсувало їм свято — нагла смерть цього хрипучого горлопана Висоцького.

І тут він плюнув в обличчя всій країні, навіть — усьому прогресивному людству! І тут зробив не як усі, і тут написав по лінійованому паперу поперек! Не міг не вкусити: навмисне помер просто посеред свята!..

І на день похорон стадіони спорожніли, а вся — наскрізь сонячна, квітуча, яскрава — Москва якось вмить стала сірою і похмурою. І лунав звідусіль його, стогнучий приголосними літерами, пронизаний болем крик, як реквієм по «розвинутому соціалізму»:

В церкви — смрад и полумрак, дьяки курят ладан.

Нет! И в церкви все не так, все не так, как надо…

Я — на гору, в попыхах: чтоб чего не вышло.

А на горе стоит ольха, а под горою — вишня.

Хоть бы склон увить плющом, мне б и то отрада,

Хоть бы что-нибудь еще… Все не так, как надо!