Розділ «Вояцькі біографії»

1. Кубанський ватажок Холодного Яру Федір Уваров

В Армії Української Народної Республіки та в повстанських загонах відбувало службу багато кубанців, деякі з них досягли досить високого становища. Зокрема, Віктор Павленко та Кость Смовський дослужилися до звання генерал-хорунжого Армії УНР. Федір Уваров відомий як військовий отаман Холодного Яру. Його державним ідеалом була незалежна Україна разом із Кубанню. За цю ідею він боровся, за неї він і загинув…

В українську історію кубанець Уваров увірвався на своєму коні навесні 1919 року під час повстання, яке 7 травня Універсалом проголосив у Єлисаветграді (тепер Кіровоград) Головний отаман Херсонщини і Таврії Матвій Григор’єв.

«Народе український! Народе змучений!.. — говорилося в Універсалі. — Тобі насильницьки нав’язують комуну, чрезвичайку й комісарів із Московської «обжорки»… Народе український! Бери владу в свої руки. Хай не буде диктатури ні окремої особи, ні партії… Геть політичних спекулянтів! Геть насильство справа, геть насильство зліва! Хай живе влада народу України!.. Борітеся — поборете!..»[28]

Гаслами повстання стали: «Геть ЧК!» і «Вся влада Радам, але не партіям».

Повстання Григор’єва розгорталося надзвичайно успішно: за кілька днів було звільнено Катеринослав, Черкаси, Миколаїв, Херсон, Кременчук, станцію Бобринську, Новомиргород, Долгинцеве… За наказом отамана Григор’єва у визволених містах скликалися з’їзди Рад, які своїми рішеннями утверджували нову владу.

Успіхи отамана вражали: за кілька днів повстання охопило Херсонську, Катеринославську, Подільську, частини Київської та Полтавської губерній. За якийсь тиждень-півтора, окрім вже названих міст, повстанці звільнили Кривий Ріг, Олександрівськ, Олександрію, Чигирин, Цвіткове, Трепівку, Хирівку, Корсунь, Знам’янку, Помічну, П’ятихатки, Кобеляки, Нижньодніпровськ, Могилів, Шполу, Гайсин, Христинівку, Вінницю, Медвин, Золотоношу та сотні, а можливо, тисячі інших містечок і сіл.

Комісар 2-ї совєтської армії Вишневецький у травні 1919 року зазначав, що населення ставиться зі співчуттям до повстанців. «Селяни забезпечували Григор’єва продовольством і добровільно приносили йому тисячі пудів хліба, — писав комісар. — Бажаючих вступити в лави війська Григор’єва було стільки, що у нього не вистачало зброї. Села зустрічали (червоні) загони рушничним і кулеметним вогнем… Головний лозунг Григор’єва — геть ЧК — зустрічає відгук… по всій території України. Красна армія… безперечно приєднується до цього гасла».[29]

У повстанні відіграв значну роль і григор’євський командир, колишній осавул Кубанського війська Федір Уваров. Його частина визволила від більшовицької влади кілька міст і станцій… Відділ колишнього штабс-ротмістра царської армії Уварова нараховував до тисячі чоловік. До нього козаки йшли з охотою, адже кубанець був надзвичайно відважний і розумний командир.

8 травня 1919 року він видав відозву до червоноармійців і селян, у якій з’ясовував свої політичні настрої. Уваров стверджував, що разом з отаманом Григор’євим є противником комуни, але вони не йшли і не йдуть проти радянської влади. «Все, що вам говорять комуністи… про отаманів партизанських загонів, — брехня, яку поширюють зі злими намірами… Отаман Григор’єв — не «Пан Гетьман», його помічники — не «Гетьманські міністри», а люди, які щиро люблять свій народ і бажають тільки хорошого людського незалежного життя… Нам не потрібні люди, які прагнуть влади заради власної вигоди, нехай своєю країною управляє сам народ через виборних, чесних громадян, яким дорога батьківщина і спокій народу. Ось чого хочуть григор’євські загони».[30]

Відділ особливого призначення Уварова посувався залізницею Знам’янка — Цвіткове. Зайнявши Бобринську, він розпочав наступ на Черкаси, відбираючи у більшовиків станцію за станцією. 15 травня спочатку панцирний потяг Уварова, а потім і весь відділ повели наступ на Черкаси. Повітове місто боронили 1-й і 2-й совєтські полки і 1-й комуністичний батальйон.

Близько 200 шабель добірної кінноти хороброго кубанця, обійшовши глибоким маневром червоних, несподівано увірвалися до Черкас. У місті піднялася страшна паніка… З представників окупаційної влади мало кому вдалося втекти. 1-й комуністичний батальйон кинувся тікати до лісу. Та не добіг — уварівська кіннота вирубала його майже вщент. 1-й совєтський полк, який відступав до мостів, теж було розбито. А 2-й полк, сформований із насильно мобілізованих українських селян, частково розбігся, а частково приєднався до повстанців.[31]

А ось як описував цей день комісар 2-ї бригади Дніпровської військової флотилії Грибан: «…Чрезвычайка, военком и исполком спешно эвакуировались. В городе большое волнение. Наши части в панике стали бежать на окраину города к стратегическому и железнодорожному мостам. Незначительные части григорьевцев, отрезав левый фланг наших частей, произвели страшную панику в городе. С левого фланга убежали только кавалерия и часть пехоты, правый же фланг выкинул белый флаг и сдался целиком… По стратегическому мосту в карьер мчится кавалерия и бежит пехота, не оказывая никакого сопротивления. По железнодорожному мосту сначала бегали люди, а потом полным ходом прошли три наших броневых поезда, тоже без сопротивления… С наступлением темноты наши суда вынуждены были отойти…»[32]

Захопивши місто, отаман Уваров утримував його близько тижня. «За цей час до його відділу прилучилося багато шкільної молоді і місцевого населення, — згадував начальник кулеметної чоти повстанського загону Сергій Полікша. — Відділ збільшився до півтори тисячі чоловік, мав 24 кулемети і декілька гармат на потягах».[33]

За цей час червоні, підтягнувши сили, декілька разів намагалися наступати на Черкаси з лівого берега Дніпра, але їхні атаки відбивали. З уварівців особливою відвагою відзначилася група моряків-чорноморців, які з кулеметами боронили міст через Дніпро. Коли повстанці стали відходити в напрямку Бобринської, моряки залишилися стримувати ворога. Всі вони загинули…

Діставшись бронепотягом до станції Білозір’я, Уваров довідався, що далі залізнична лінія захоплена більшовиками. Тоді він наказав залишити потяги, попсувавши гармати. Взявши на підводи кулемети, отаман повів козаків на Чигирин. По дорозі їх наздогнав невеликий Смілянський кінний повстанський загін під командою сотника Ліхарева. Цей відділ як окрему сотню прилучили до кінноти Уварова.

До Чигирина підійшли непомітно з боку Піщаних кучугурів, що за Тясмином. Стрімкою атакою кінноти захопили міст і зненацька увірвалися до колишньої гетьманської столиці. В місті в той час стояв червоний Чигиринський полк під командою Свирида Коцура. Коцурівці не встигли приготуватися до бою і залишили місто.

У Чигирині відділ Уварова стояв два тижні. Населення міста, де було багато свідомої української інтелігенції, ставилося до повстанців прихильно. І не дивно — адже в Чигирині запанував зразковий порядок. До слова сказати, за наказом Уварова було розстріляно двох повстанців, яких піймали на грабунку.

Відділ кубанця виглядав як регулярна частина, козацтво відзначалося дисципліною. Цікава деталь: всі кулеметники загону були одягнуті в німецькі сталеві шоломи.