Розділ «Глава 8 Ніжинська рада 1663 року. Акт другий: гетьманське проголошення 18 червня»

Ніжинська рада 1663 року. Акт другий: гетьманське проголошення 18 червня

Вранці наступного дня Велико-Гагін продовжив ту справу, заради якої він здолав неблизький шлях з Москви до Ніжина. Прибувши до намету, біля якого відбувалася рада днем раніше, він послав своїх офіцерів до Сомка і Брюховецького, аби ті разом з полковниками й іншими «начальними людьми» без зброї прибули до нього, а решта товариства, також без зброї, збиралась в полі[207]. Ті погодились і так, власне, й почався другий день Ніжинської ради 1663 р.

Але за ніч, що минула, в диспозиції сторін відбулися серйозні зрушення. Агітація прибічників Брюховецького, особливо після того, як тому вдалося здобути тактичну перемогу напередодні та засвідчити, хоч і опосередковано, підтримку своєї кандидатури з боку царської влади, призвела до того, що лави прибічників Сомка почали стрімко рідіти. Передчуваючи недобре, ще вранці 18 червня ніжинський полковник Василь Золотаренко (наразі прибічник Сомка) з дозволу царського окольничого перевіз свою матір, дружину та дітей до Ніжинського замку, під захист царського воєводи Михайла Михайловича Дмитрієва. Яким Сомко ж ще дорогою до намету царського представника, побачивши, як його козаки масово долучаються до прибічників опонента, кинувся було рятуватися втечею з елекційного поля, але, за свідченням Гордона, мало не втрапив до рук перебіжчиків і разом з вірною собі старшиною був змушений шукати порятунку в російському таборі. Звідти ж, знову ж таки — зі слів Гордона, «видя, что с Сомко остались немногие, и опасаясь, что идущие на совет казаки потребуют выдать его и его приверженцев для расправы, окольничий по их просьбе отослал их (около 150 господ и прислуги) в замок под сильной охраной конницы и пехоты»[208].

У Самовидця чіткої темпоральної демаркації подій 17-18 червня не простежується. Отож він якось не визначено говорить про те, що, як тільки козаки з прихильних напередодні ради до Сомка полків почали переходити на бік його опонента, а по тому й грабувати майно своєї старшини, наказний гетьман, «видячи... с полковниками своіми и инною старшиною, впавши на коні, прибігли до намету царского до князя, сподіваючися помочи и оборони своєму здоровю, которих зараз князь зо всім отослал в замок ніжинський»[209]. Але, як бачимо, він не ставить під сумнів добровільність здачі старшини себе на милість царської влади.

Так само й окольничий Велико-Гагін у своїй реляції, відправленій до Москви відразу ж по завершенні виборів, також наголошував на тому, що після силової сутички 17 червня наступного дня наказний гетьман Сомко, разом з полковниками - ніжинським Василем Золотаренком, чернігівським Оникієм Силичем, переяславським Афанасієм Щуровським, прилуцьким Дмитром Чернявським і київським Семеном Третяком — добровільно прибув до нього в табір і попросив їй оборонити і «черни убить не дать»[210].

Натомість анонімний автор «Краткого описания Малороссии», описуючи оцю суперечливу колізію гетьманських виборів 1663 р. — взяття під варту Якима Сомка та його прибічників, загалом підтверджував слова Гордона з розповіді про «Чорну» раду, але робив принципово інші акценти в поясненні мотивів цього вчинку. Згідно з цим описом, після кривавої бійні на раді 17 червня наказний гетьман висловив царському окольничому своє роздратування ситуацією та, навіть, пригрозив поскаржитись з цього приводу самому государеві. Ось на тлі таких заяв наказного гетьмана Велико-Гагін — «оскорбившись»! — і наказав Сомку, Золотаренку «с товарищи их явитись», а коли ті «как скоро пришли, тот час коне и оружне и одежду от оних поотбирано, а самих с людми их за караул взято»[211]. Тобто добровільною передача себе в руки царського окольничого для Сомка та його прибічників не була.

Інформацію «Краткого описания Малороссии» щодо арешту майна опонентів Брюховецького підтверджує й повідомлення Самовидця стосовно того, що під час передачі Сомка та його прибічників до Ніжинського замку, заарештовано було також «коні, риштунки, сукні...»[212]. А ще Самовидець невимушено додає до своєї розповіді й трішки містики, зауважуючи трохи згодом, що саме в той день, «тоей же години», як Якима Сомка було забрано «до в'язення» в Ніжинський замок, в Ічні згоріла церква, в якій перед тим йому «присягали на послушенство гетманское». Як зауважує автор: «усе згоріло дознаку...»[213].

Але, як би там не було насправді, після цього — по суті визначального моменту елекційної боротьби — завершальна стадія гетьманських виборів 1663 р. вже справді пройшла без жодних складнощів і ексцесів для Івана Брюховецького. Як писав з цього приводу в реляції Велико-Гагін — в гетьмани Брюховецького «обрали тихо и безмятежно всеми волными гласы»[214].

Утім, навіть після такого безславного сходження з дистанції Якима Сомка, інтрига, нехай і дещо технічного характеру, на певний час таки збереглась. Брюховецький, як справжній великий актор, витримав деяку паузу, не поспішивши стрімголов за булавою, а на певний, вочевидь достатньо тривалий час, затримавшись у своєму таборі («задержался надолго»[215]). Велико-Гагіну навіть довелось відправляти чергового свого гінця, аби той довідався про причини затримки кошового гетьмана з виступом. Як виявилось, затримка була пов'язана з необхідністю впорядкувати лави своїх нових прибічників, які ще вчора підтримували гетьмана Сомка. Коли ж Брюховецький таки вийшов з табору, то спершу перед наметом Велико-Гагіна півмісяцем «рогами к шатру» вишикував свою кінноту, згодом на поле прибула піхота, яка зайняла ділянку посеред кіннотою. Як і наполягав царський окольничий, усі козаки і посполиті на раду прибули без оружні.

Після цього Велико-Гагін з єпископом Мефодієм і зі свитою, «под охраной протазанщиков», вийшли на середину кола. Туди ж вступив і Брюховецький у супроводі вірних йому полковників, сотників, отаманів й осавулів. А як тільки шикування завершилися, Брюховецького відразу ж проголосили гетьманом.

Велико-Гагін виказав побажання, аби той зі своїм бунчуком обійшов усе козацьке коло. І коли новопроголошений гетьман наближувався до якогось козацького загону, козаки схиляли перед ним свої прапори та підкидали вгору шапки, висловлюючи в такий спосіб згоду з його обранням на реґіментарство та свою приязнь до нього особисто.

Під час короткої наради в наметі Велико-Гагін запропонував Брюховецькому разом з полковниками і старшиною прослідувати до Ніжина, аби там в кафедральному соборі принести присягу вірності великому государеві. Новообраний реґіментар був не проти такого сценарію розвитку подій. Але попрохав деякий час для того, аби втихомирити пристрасті черні, котра вимагала негайної видачі їм на розправу Сомка і Золотаренка «с товарищи».

Коли ж пристрасті трохи втихли, Брюховецький у соборній церкві Ніжина приніс клятву вірності цареві, цілував Євангеліє. Слідом за ним цей же церемоніал вчинили полковники та старшини. Після складення новообраним гетьманом присяги Велико-Гагін передав йому царську грамоту, «написанную по большей части золотыми буквами на пергаменте». А в цей час «в замке и в городе палили изо всех орудий»[216].

Автор «Літопису Самовидця» уточнює, що присяга відбулася в церкві святого Миколая. Крім того, він стверджує, що ще напередодні складення новообраним гетьманом присяги царський представник «здавал з своїх рук булаву и бунчук, подтверждаючи гетьманство»[217]. Так само й у «Краткому описанию Малороссии» стверджувалось, що «князь самъ вторично клейноти вручилъ» Брюховецькому[218], маючи на увазі, вочевидь, що вперше символи гетьманської влади останній отримав від товариства ще в ході кривавої бійки 17 червня.

Твердження Самовидця, яке, як бачимо, знайшло своє відображення й у інших джерелах, спершу сприймалось дослідниками на віру (С. Соловйовим, Г. Карповим, С. Єгуновим), але згодом М. Петровський однозначно його трактував як хибне[219]. Адже всі попередні процедури гетьманського обрання передбачали складання обраним на гетьманство кандидатом присяги на вірність цареві та вже наступне за цим визнання представником російського самодержця цього акту легітимним через вручення йому від імені царя відповідних клейнодів.

У випадку ж обранням на гетьманство Брюховецького, якщо вірити інформації офіційної реляції окольничого Велико-Гагіна, процедура протікала в такий спосіб. Брюховецький звертався до окольничого з проханням, аби той надав йому «великого государя булаву и знамя, тем бы ему в войске означить твою, великого государя, к себе милость». Але, як видно з тексту реляції, подібне прохання в Москві було прораховане загодя, отож воно й не застало Велико-Гагіна зненацька — «и по твоєму, великого государя, указу мы, холопы твои, гетману Ивану Брюховецкому говорили, что булава и знамя дана ему будет в то время, как он, гетман, увидит твои великого государя, царские пресветлые очи»[220].

І варто відзначити, що в твердій позиції Велико-Гагіна в цьому питанні не було нічого нового чи нелегітимного з точки зору букви закону. Адже накинуті гетьманському уряду Юрія Хмельницького восени 1659 р. так звані «Прежние статьи Богдана Хмелницкого» таку норму якраз і впроваджували до практики двосторонніх взаємин. Отож вповні можливим міг бути варіант, за якого в червні 1663 р. Брюховецькому довелось би вдовольнитись малим. Тобто після обрання на гетьманство отримати з рук царського окольничого жалувану грамоту Олексія Михайловича на реґіментарство та на володіння — «на ранг» — Гадяцьким староством.

Проте — як же бути із захопленими в Сомка його прибічниками в ході бійки 17 червня бунчуком і булавою? Цілком можливо, що саме їх і вручив Велико-Гагін, реагуючи на прохання Брюховецького та його прибічників. И у такий спосіб, з одного боку, було дотримано формальних вимог щодо легітимності процедури гетьманського обрання — як це розуміло козацьке товариство, а з іншого боку, аби легітимізуватись і в очах царської влади, Брюховецькому, згідно умов Переяславського договору 1659 р., необхідно було їхати до Москви та особисто бачити ці самі очі[221].

З точки зору доцільності заспокоєння ситуації на Лівобережжі такі дії царського окольничого були вповні адекватними, хоч і не випливали з його посольського наказу, а відтак і могли не увійти до його посольського звіту. Як побачимо далі, саме — зважаючи на доцільність заспокоєння ситуації на Лівобережжі — аналогічним чином діятиме й сановне оточення Олексія Михайловича, яке погодиться на пожалування новообраного гетьмана від імені царя відповідними владними регаліями і без поїздки Брюховецького до царської столиці.