Розділ «НАСЕЛЕННЯ І ТРУДОВІ РЕСУРСИ»

Зміна кількості населення. Природний рух населення

На 1 вересня 2007р. в Україні проживало 46,46 млн осіб.

Від чого ж залежить кількість населення в країні? Збільшуватися вона може за рахунок народження дітей або в'їзду на територію держави мешканців з інших країн (іммігрантів). Відповідно смертність людей, виїзд за кордон (еміграція) зумовлюють зменшення кількості жителів країни. Співвідношення між кількістю народжених і померлих, емігрантів та іммігрантів визначають загальне зростання або зменшення кількості населення держави. Причини, що впливають на зміни кількості населення є дуже різноманітні і по-різному виявлялися у певні історичні періоди. їх вивчає наука демографія, тому всі процеси, пов'язані із зміною кількості населення, називають демографічними.

Під природним рухом населення розуміють зміни кількості населення і складу населення у стабільному суспільстві, які зумовлені народжуваністю та смертністю, без урахування механічного переміщення громадян (в'їзду та виїзду). Отже основним процесом, що впливає на зміну кількості населення, здебільшого є його природний приріст, тобто різниця між народжуваністю та смертністю. Природний приріст, народжуваність і смертність визначають як в абсолютних, так і у відносних величинах.

Абсолютна величина природного приросту залежить від загальної кількості населення, яка була різною у певні періоди історії нашої країни. Тому, щоб порівнювати темпи зростання кількості населення на певних історичних проміжках часу, або порівнювати за цим показником її з іншими державами світу тощо, користуються відносними величинами. Для цього величину абсолютного показника ділять на середню кількість жителів країни у цьому проміжку часу і визначають кількість народжених, померлих та природний приріст у розрахунку на 1000 осіб населення. їх ще називають коефіцієнтами народжуваності, смертності та природного приросту.

Коефіцієнт народжуваності на території України у XX ст. мав чітко виражену загальну тенденцію до зменшення. Показник народжуваності у 1913 р. становив 44 особи на 1000 жителів, у 1940 р - 28, у 1965 р.- 15,3, у 1991 р.- 12,1, у 2002 р.— 8,1, 2005 р.— 9. Смертність мала загальну тенденцію зниження до початку 1960-х рр. У 1913 р. вона становила 25 на 1000 осіб населення, у 1940 р.— 14,6, у 1960 р.— 6,9. Пізніше цей показник почав здебільшого зростати (1965 р.— 7,6 особи на 1000 жителів, 1991р.- 12,9, 2002 р.-15,7, 2005 р.— 16,6). По сьогоднішній день кількість населення в Україні невпинно скорочується.

Демографічна політика

Вікова і статева структура населення

Демографічні процеси визначають певне співвідношення між населенням різного віку та статі, тобто його статево-вікову структуру.

Більшість населення України за даними перепису 2001 р. становили жінки (53,7%). Однак достатньо помітна їх перевага у кількості жителів вікових груп понад 55 років. Зумовлено це тим, що середня тривалість життя жінок у нашій країні за підсумком 2005 р. 74 роки, а чоловіків — 62,2 року.

Середня тривалість життя населення для обох статей у нашій країні 68 років — одна з найнижчих у Європі. Тому меншу частку, порівняно з європейськими країнами, становлять особи похилого віку, особливо старші 70 років. Так, серед жінок ця вікова група становить 13 %, а серед чоловіків 7 %. Чимраз меншає кількість дітей і підлітків (до 14 років), що пов'язано з падінням народжуваності. На сьогодні вона становить близько 18%. Позначається на статево-віковій структурі населення і механічний рух населення, оскільки серед емігрантів здебільшого переважають чоловіки, до того ж відносно молодого віку.

Певні відмінності у співвідношенні кількості чоловіків і жінок, віковій структурі існують між регіонами України; У західних областях (Закарпатській, Львівській) на кожну тисячу жінок припадає 900—930 чоловіків, Івано-Франківській, Рівненській — близько 900, у центральних (Черкаській, Вінницькій) — тільки 830—840. Частка дітей і підлітків, включаючи 16-річних, найбільша у Закарпатській та Рівненській областях (близько 28 %), а у більшості областей держави — близько 20 %. Найбільша питома вага осіб віком понад 65 років у Чернігівській області — близько 19 %.

Міграція населення, її види і причини

Українська діаспора і причини ЇЇ виникнення

Діаспорою називають населення, що живе розсіяно, за межами території національної держави. Українську діаспору умовно поділяють на західну та східну.

Східною діаспорою називають українське населення колишніх республік СРСР (близько 7 млн осіб). З них майже 4,3 млн проживає в Росії (найбільше ца Кубані, в Сибіру, Далекому Сході, Москві). Близько 900 тис. становить українське населення в Казахстані, 600 тис— у Молдові.

Західну діаспору (понад 4 млн осіб) утворюють українці, що живуть поза межами колишнього СРСР. Найбільше їх проживає в США (1,2 млн осіб), Канаді (1 млн осіб), а також у Бразилії, Аргентині, Польщі, Румунії, Франції, Австралії. У більшості цих країн українці зберегли свою мову, маючи можливості навчатися нею у недільних школах.

Діаспора сформувалась в основному за рахунок еміграції з українських земель. В основному інтенсивні потоки емігрантів пояснюються поразками у визвольних змаганнях народу за свою державність або з примусовими виселеннями. Значна добровільна еміграція з економічних мотивів відбувалася із західних та східних районів України наприкінці XIX — початку XX ст. Спрямована вона була до Канади й США. Три наступні хвилі еміграції мали переважно політичний характер. Вони пройшли після знищення УНР, встановлення радянської влади у Західній Україні (1917—1921 рр.). Наступна хвиля зумовлена подіями Другої світової війни та знищенням Української повстанської армії (кінець 1940-х — початок 1950-х рр.). Четверта — стосується виселення дисидентів (людей, що відкрито виступали проти комуністичного режиму у 1960—1970-і рр.). Окрім того, мільйони українців були депортовані з кінця 1920-х до середини 1950-х рр. на простори Сибіру і півночі Росії.

Із середини 1950-х до 1980-х рр. значна еміграція відбувалася з економічних мотивів. Тисячі молодих людей їхали на освоєння цілинних земель у Казахстан, на спорудження новобудов у Сибір, на Урал. З національних мотивів спостерігався відтік єврейського населення з країни у 1980—1990-і рр. У середині 1990-х рр. зросла еміграція з України до Росії та західних країн. В останні роки переважаючою є еміграція до західних країн, що сприяє зростанню кількості західної української діаспори.