Розділ «ГЕОГРАФІЧНА КАРТА»

Поняття про географічну карту

Географічна карта — це зменшене, узагальнене, умовно-знакове зображення земної поверхні на площині, виконане за певним математичним законом (масштабі і проекції).

Кратність зменшення зображення відображає масштаб карти. Предмети позначають на картах умовними знаками. Пояснення до них дається в легенді карти.

Для планів місцевості і великомасштабних карт є окремі умовні знаки. Бони бувають декількох видів — контурні, лінійні, позамасштабні. Ті об'єкти, розміри яких достатньо великі, щоб їх можна було відобразити у масштабі карти, передаються контурними або площадними умовними знаками. Вони складаються з контуру (наприклад, кордону держави) і його заповнення (кольору).

Якщо об'єкти настільки малі, що їх не можна відобразити в масштабі плану чи карти (наприклад, джерело), то їх позначають позамас-штабними умовними знаками. На вигляд вони можуть бути геометричними фігурками, схематичними малюнками та ін. Чим менший (дрібніший) масштаб карти, тим більше на ній поза-масштабних позначень.

Об'єкти великої протяжності, але малої ширини (річки, дороги, кордони) наносять лінійними умовними знаками. Тільки довжина їх відоб-

ражена в масштабі, а ширина — довільна, а тому її не потрібно намагатися виміряти.

Крім перелічених трьох видів умовних знаків, на планах також використовуються пояснювальні знаки (стрілки, що показують напрями течії річок), написи, буквені та цифрові позначення. Цифрами позначають висоту найвищих точок місцевості тощо. Усього на планах місцевості використовують близько 350 умовних знаків і понад 400 скорочених пояснювальних підписів.

Суть узагальнення, або генералізації полягає у відборі основного для зображення на карті. Ступінь генералізації залежить, передусім, від масштабу карти (чим дрібніший масштаб, тим меншу кількість об'єктів і з меншими деталями на ній можна зобразити), а також змісту і призначення карт.

Найточніше форму Землі і всіх географічних об'єктів, їхні розміри передає глобус.

Масштаб та його види

Типи карт

Особливості картографічного зображення. Спотворення на картах і характер цих спотворень

Розгортаючи кулясту поверхню Землі на площину, не можна уникнути розривів та перекриттів. Щоб карта була суцільною (неперервною) і водночас досить точно відображала земну поверхню, її створюють за певним математичним Законом, тобто використовуючи картографічну проекцію. Картографічна проекція — це математичний спосіб зображення на площині поверхні земної кулі (еліпсоїда).

Для створення карт використовують певні допоміжні геометричні фігури. За видом допоміжної поверхні картографічні проекції поділяються на циліндричні, азимутальні та конічні.

Азимутальними називають такі картографічні проекції, коли поверхня Землі (а точніше її градусна сітка) проектується з певної точки, на площину. Якщо допоміжна площина дотична до полюса, то така проекція називається нормальною, а якщо до екватора — поперечною. Перші використовують для зображення територій у приполярних широтах. Характерною ознакою їхньої градусної сітки є меридіани у вигляді прямих ліній, що виходять з однієї точки, і паралелі — концентричні кола. В азимутальних поперечних проекціях зображуються карти півкуль та територій у приекваторіальних широтах. Прямою лінією на карті є тільки екватор.

Створюючи географічну карту за допомогою циліндричної проекції, земну поверхню переносять на бічну проекцію уявного циліндра. Його вісь може збігатися з віссю Землі, тоді проекція називається нормальною, а може бути перпендикулярною до неї — поперечною. Перша з них використовується для карт світу, материків і країн, що розміщені у низьких (близьких до екватора) широтах. Характерною ознакою їх в те, що паралелі і меридіани є прямими лініями. Поперечна циліндрична проекція використовується для створення топографічних карт.

У конічних проекціях як допоміжна фігура використовується конус, вісь якого збігається з віссю Землі. Конічні проекції використовують для зображення материків і країн, які розміщені у середніх широтах. Градусну сітку таких карт утворюють меридіани у вигляді прямих ліній, що виходять з однієї точки, та паралелі, що б дугами концентричних кіл.

Щоб створити карту світу, використовують декілька допоміжних конусів і таку проекцію називають поліконічною. Отримані фрагменти картографічної сітки, що відображають різні широтні смуги, з'єднують між собою. Тому меридіани — криві лінії, а паралелі — дуги неконцентричних кіл.