Розділ «ТЕМА 2. БЮДЖЕТ ЯК ОСНОВНИЙ ФІНАНСОВИЙ ПЛАН ДЕРЖАВИ»

2.1. Бюджет - основний фінансовий план держави, його сутність та складові елементи

Бюджет — надзвичайно складна та багатогранна категорія. Тому серед науковців відсутній єдиний підхід щодо тлумачення його змісту, ролі та місця у системі фінансових відносин. Як правило, категорія "бюджет" розглядається з трьох позицій:

- за економічним змістом: бюджет — складна система фінансових відносин, що виникають між державою, з одного боку, та фізичними і юридичними особами -з іншого, з приводу формування й використання централізованого фонду грошових ресурсів, призначеного для забезпечення виконання функцій і завдань загальнодержавного масштабу;

- за матеріальним змістом: бюджет доцільно розглядати як централізований фінансовий фонд держави, який за кількісними параметрами відповідає сумі фактично мобілізованих і проведених державним казначейством джерел доходів та джерел фінансування.

- за формою прояву: бюджет—основний фінансовий план держави, в якому відображають надходження й видатки державного апарату та місцевих органів влади.

Бюджет як економічна категорія характеризується певними ознаками (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Ознаки бюджету як економічної категорії

Отже, бюджет - це розпис доходів і видатків держави, який затверджується органами законодавчої і представницької влади у вигляді Закону. Бюджет виконує основну роль регулятора економічних процесів. Як фінансовий план бюджет відображає виконання всіх функцій держави: економічну, соціальну, військову, міжнародну політику держави.

З позиції фінансового плану бюджет держави розглядається як сукупність Державного бюджету України, Республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів.

Державний бюджет України є фінансовим планом центральних органів влади й управління. Він відображає загальнодержавні потреби в грошових коштах, джерела їх формування, розподіл і перерозподіл. Саме Державний бюджет насамперед характеризує економічну й соціальну політику держави. Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети є фінансовими планами регіональних органів представницької та виконавчої влади і відображають їх фінансову діяльність.

Бюджет може складатись у вигляді одного чи кількох фінансових планів. Наприклад, в царській Росії свого часу існувало два бюджети - звичайний і надзвичайний, які відрізнялися ступенем відкритості (надзвичайний був закритим і дані про нього не публікувались).

На сьогодні в окремих країнах поділ бюджету відбувається за напрямами використання коштів — поточні й капітальні витрати. Відповідно створюються поточний бюджет та бюджет розвитку і розподіляються доходи між ними. Як правило, поточний бюджет забезпечується поточними, насамперед податковими, надходженнями і має бути збалансованим. Бюджет розвитку може бути дефіцитним. Джерелом покриття дефіциту є державні позики, у тому числі цільові. Такий поділ бюджету здійснювався в колишньому СРСР на початку 90-х років. Наданий час в Україні бюджет поділяється на дві частини: загальний та спеціальний фонди. До загального фонду відносять кошти, що призначені для реалізації загальних функцій, а до спеціального — кошти, що мають конкретне призначення, у тому числі позабюджетні кошти бюджетних установ та організацій.

Оскільки функціонування бюджету відбувається за допомогою особливих економічних форм — доходів і видатків, розглянемо економічну сутність цих категорій і форми їх прояву.

Доходи бюджету виражають економічні відносини, що виникають у процесі формування фондів грошових коштів і надходять у розпорядження органів державної влади та управління.

Організаційна структура доходів бюджетів узагальнена у табл. 2.1.

Таблиця 2.1. Організаційна структура доходів бюджету

Формою прояву категорії доходи бюджету служать різні види платежів підприємств, організацій і населення в бюджет, а їх матеріальним втіленням - грошові кошти, які мобілізуються в бюджет. Характеризуючи економічну сутність категорії доходи бюджету, необхідно звернути увагу на те, що бюджетні доходи, з одного боку, є результатом розподілу вартості суспільного продукту між різними учасниками відтворювального процесу, а з іншого-об'єктом подальшою розподілу сконцентрованої в руках держави вартості.

Головне матеріальне джерело доходів бюджету - внутрішній валовий продукт. Якщо для покриття фінансових потреб його недостатньо, держава залучає національне багатство (сукупність матеріальних благ, створених працею попередніх і нинішніх поколінь і залучених в процес відтворення природних ресурсів, яким розпоряджається суспільство на певний момент часу), а саме: доходи від приватизації державного майна, від продажу золотовалютного запасу та інших національних цінностей. Поповнення ресурсів бюджетного фонду може здійснюватись також на основі внутрішніх і зовнішніх позик і за рахунок емісії паперових грошей. Кошти, що залучаються державою на оплатній основі,—тимчасово вільні грошові кошти юридичних осіб, заощадження населення, іноземний капітал (через продаж на фінансовому ринку державних облігацій; отримання кредиту під заставу пакету акцій великих підприємств; отримання державних позик від окремих держав або від міжнародних фінансово-кредитних установ) відображають кредитний метод формування бюджетних ресурсів, що передбачає поворотність запозичень і платність за їх використання. Виходячи з цього, кошти мобілізовані на основі державних позик, необхідно розглядати не як джерело формування доходів бюджету, а як спосіб тимчасового поповнення бюджетного фонду.

Бюджетним кодексом України встановлено порядок регулювання доходів бюджетів: з державного бюджету до бюджету АРК, бюджетів областей, міст Києва і Севастополя може передаватись частка доходів у вигляді процентних відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів, які справляються на цій території, або дотацій та субвенцій (дотації використовують на вирівнювання дохідної спроможності відповідного бюджету; субвенції - на певні цілі). Обсяг цих відрахувань затверджується Верховною Радою в законі про Державний бюджет на відповідний рік. До проекту закону Кабінетом Міністрів додається техніко-економічне обґрунтування відрахувань, дотацій і субвенцій.