Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА»

— Ого-го!.. Та ви, брат, добре  оклигали! — зустрів Донець Андрія весело й ніби справді приємно здивований. — Знаменито!.. А кажете, що  в нас  погано! Ну-с, тепер ви маєте що   втрачати, правда?.. Чи ви пригадуєте нашу розмову? А то що  за інтерес було  мати справу з півтрупом... От тепер все  в порядку.

Донець справді тішився, либонь, милуючись приємною перспективою  побавитися з  людиною,  яка   має    що втрачати, як  кіт з мишкою. Був  він, як  і в останню зустріч, в добре допасованій уніформі, обчіпляний блискучими ременями, могутній і гарний на вигляд. І, як і в перші рази, від  Донця віяло силою чорноземною, степовою, запорозькою   — «справді козацького  кореня  чортів син!  Тільки не туди   завернув».  А  Донець  мружив очі,  запропонувавши Андрієві зайняти  «своє місце» (все   те  ж  «законне» місце на  дубовому стільці біля  дверей) і нагадував про  колишню розмову:

— Думаю, що  ви  пригадуєте ту  блощицю й  мою   альтернативу? Правда  ж?  Може, ви  пригадуєте й  те, що  ви відповіли? Забули?..

— Ні, — проговорив Андрій тихо й, як тільки міг, спокійно.  — Не  забув.

— Що ж ви  відповіли?

Андрій помовчав  —  подумав про   Катерину, —  а  тоді зітхнув і презирливо зсунув брови:

— Починаймо!..

— Гм, чую  з  вашого тону, що  ви  це  кажете серйозно і — що ви з усієї сили хочете  бути спокійним. Так, так.  Але ж тоді  ви  говорили тоном повної прострації, як  напівтруп. А зараз, зараз у вас  голос тремтить... І зараз вам  немає потреби те саме  повторювати. Подумайте. Ситуація змінилася в той  спосіб, що  ви  не  вмерли, а навпаки, повернулися до життя. Чи  охота  вам  повертатися назад до смерті?

Андрій зціпив зуби, щоб   не  пальнути якусь істеричну дурницю (думав про  Катерину), й  мовчав, розглядався по кімнаті. Це  була  та сама  кімната, де вони вперше познайомилися з  Донцем. Це   його —  Донцева —  кімната, його «лабораторія», його  ланка у великому конвеєрі розбирання людських душ.  Така сама, як  і кімната Сергєєва. Таке саме млинове  решето, такі   самі   «меблі»,  така   сама  навощена блискуча підлога і навіть в той  самий бік  виходить вікно.

— Ех  ви, —  посміхнувся презирливо  Донець.  —  Героя   з  себе   строїте. Революціонера... Наївний,  і  смішний, і  жалюгідний романтик!.. Ну,  стройте, стройте... Бавтесь витівками... Але  голос у вас  все-таки тремтить!  — останнє відзначив Донець із  злорадством,  по  тому   махнув рукою й  пішов до  столу. Сів, розгорнув грубу  зелену течку  й  заглибився в неї  — заглибився демонстративно, з значущою міною — переглядав щось перед тим, як «починати». Андрій дивився на  Донцеву міну  й презирливо, з почуттям якоїсь радості кривив обличчя:

«Дивись, дивись!  А  тобі  й  в  голову не  приходить, що половина твоїх   таємниць,  розрахованих на  те, щоб   мене провокувати й  розпинати мою   душу, вже  втратили силу! Ще  одна  ваша провокація розшифрована!  Розшифрована. І  ваш  таємний ланцюг в однім місці перервався!  І що  цієї одної розшифрованої деталі  досить, щоб  вся  решта нагромадженого там сміття теж втратила силу, розбившись об те, що  розшифроване... Об Катрине божевілля!..» — при  цьому Андрій стиснув зуби, аж  набрякли йому щелепи, взялись моргулями.

Донець  швидко  підвів голову й  перехопив  Андрієву посмішку й зціплені зуби:

— Чого ви  так  по-мефістофельськи посміхаєтесь?

— Та...  Груба  течка...

— А, груба, груба...

— Може б, ви  мені таки дали   з  нею   познайомитись... згідно із законом? — посміхнувся Андрій вже  інакше.

— Навіщо? Ви  ж сказали, що  це  купа  сміття... Ви  пригадуєте?

— Очевидно. Але  і в смітті може бути  «перлове зерно».

— Гм...  Авжеж... Як для кого... Для нас — це, брат, взагалі суцільна діадема... Тільки, якщо ми покладемо цю діадему на вашу  голову, то голова не витримає, шия зломиться (іронічна  посмішка). А тому  вам  не  треба цю  діадему дивитись... Ще  не  прийшов час  ламати шию... А як  час  прийде — тоді ми  її  покладемо вам  на  голову. Можете  бути  певні. (Тут Донець помітив таку  саму  іронічну посмішку, як  і в себе, на  Андрієвому обличчі.) Чого ви  посміхаєтесь?