Розділ «24 розділ Найбільші багатії»

Найбільші багатії

Коли до вух Королеви Жинжур дійшла новина про те, що бабу Момбі взято в полон, що вона в усьому зізналася Глінді і що нарешті знайшлася зникла Принцеса Озма, котрою виявився хлопець Чіп, вона просто розридалася від розпачу і горя.

— Подумати тільки, — ридала вона, — після палацу, після царського життя — і знову драїти підлоги, знову збивати масло! Який жах! Ні, ніколи в житті!

А тут ще й воїни у спідницях, котрі тільки те й робили, що пліткували по кухнях, нарадили їй стояти до останнього, і вона послухалася їхнього базікання, виявивши цим відверту зневагу і до Доброї Глінди, і до Принцеси Озми. Це означало не що інше, як проголошення війни, і вже наступного дня Гліндине військо, густо вищирившись блискучими списами, замайорівши стягами й знаменами, виступило на Смарагдове місто.

Та щойно воно дійшло до міського муру, як довелося зупинитися. Усі входи до міста були замкнуті на засуви, а іншого шляху через високі й грубі стіни із зеленого мармуру ніхто не знав. Глінда, побачивши, що стало на заваді, насупилась і поринула в задуму, а Брошковий Жук, забувши про всяку іронію, сказав:

— Треба взяти місто в облогу, вони почнуть голодувати і тоді здадуться нам. Іншого виходу я не бачу.

— А я бачу, — заперечив Солом’яник. — Ми маємо Блазнюка, а він уміє літати.

Чаклунка усміхнулася, явно втішена Солом’яниковою кмітливістю.

— Твоя правда! — вигукнула вона. — Недарма ти пишаєшся своєю головою. Ану ходімо до Блазнюка!

І, проштовхуючись поміж військом, вони стали пробиратися до намету друзів, біля якого відпочивав Блазнюк. Глінда та Принцеса Озма перші видерлися на літуна і всілися на диванах. Тоді посідали Солом’яник і решта друзів, і ще й залишилося місце для однієї командувачки й трьох охоронниць. Брати більшу охорону Глінда не вважала за потрібне.

Принцеса дала команду злітати, Блазнюк змахнув пальмовими крилами і знявся в повітря, переносячи друзів через мур. Облітаючи палац, вони побачили Жинжур. Самозвана королева лежала в гамаку в задньому дворі, спокійнісінько читаючи книжку в зеленій обкладинці й жуючи зелений шоколад. Вона була свято впевнена, що стіни надійно захистять її від ворогів. Озма скомандувала сідати, й Блазнюк безперешкодно приземлився в задньому дворі, і не встигла Жинжур писнути, як командувачка і трійко охоронниць спритно схопили її і взяли в полон, одягнувши їй на руки міцні кайдани.

Це й був кінець війни. Військо Непокори, зачувши про полон своєї Полководиці, кинулося врозтіч, і командувачка безперешкодно пройшла міськими вулицями до самого муру та розчинила браму. Коли до міста вступило Гліндине військо, оркестр заграв найкращих мелодій, яких тільки вмів, а глашатаї проголосили, що правлінню самозванки покладено край, а трон переходить до законної спадкоємиці — прекрасної Принцеси Озми.

Усі чоловіки Смарагдового міста відразу ж поскидали фартухи. Жінкам, подейкують, так остогидло їсти те, чим чоловіки їх годували, що вони тільки раділи, що пануванню Жинжур настав кінець. Пересвідчившись, що це справді так, усі як навіжені полетіли до кухонь і наготували такої смакоти, що в усіх родинах знову запанували мир і спокій.

Озма передусім змусила захланних дівчисьок повернути всі смарагди й інше коштовне каміння, яке вони повидирали з хідників та будівель. Самоцвітів виявилося стільки, що всі королівські ювеліри, не покладаючи рук, цілий місяць встановлювали їх на свої місця.

Тим часом Військо Непокори було розпущено, і вчорашні войовниці розійшлися по домівках. Узявши з Жинжур обіцянку, що вона поводитиметься пристойно, її теж відпустили додому.

Озма стала найгарнішою Королевою за всю історію Смарагдового міста. Попри юний вік та брак досвіду, народом своїм вона правила мудро і справедливо. Глінда ніколи не відмовляла їй у розумній пораді, а Брошковий Жук, посівши пост Народного Просвітника, теж допомагав виходити зі скрутної ситуації.

Дівчина, надзвичайно вдячна Блазнюкові за всі його заслуги, запитала, якої винагороди він хотів би за службу.

— Розберіть мене, будь ласка, на частини, — попросив Блазнюк. — Я не хотів, щоб мене оживляли, й мені соромно за таку наспіх зліплену зовнішність. Колись я був королем лісу, що засвідчують мої роги. А тепер я — обшитий тканиною невільник, і мене примушують увесь час літати, а ноги мені не служать. Тому прошу, щоб мене розібрали.

І Озма наказала розібрати Блазнюка. Голова з рогами знову висіла над каміном у залі, а дивани розв’язали й поставили в приймальному передпокої. Хвіст-щітка повернувся до своїх звичних обов’язків у кухні, а білизняне мотуззя Солом’яник знову порозвішував там, звідки його було взято, коли майстрували літуна. Ви подумали, що то був кінець Блазнюка? Так, Блазнюка-літуна. Зате Блазнюкова голова над каміном час від часу говорила і своїми запитаннями часто збивала з пантелику відвідувачів, що сиділи в залі й чекали прийому в Королеви.

Дров’яна Козла стала особистою стрибухою й улюбленицею Озми, і Королева часто їздила на ній Смарагдовим містом. Її дерев’яні копита підкували золотими підковами — щоб не зношувалися, — і їх вицокування по тротуарах завжди наповнювало підданих Королеви благоговійним трепетом і вселяло впевненість у її магічній силі.