Розділ «13 розділ Історія Брошкового Жука»

Історія Брошкового Жука

— На початку оповіді мушу зізнатися, що на світ я з'явився звичайнісіньким брошковим жуком, — щиро й приязно почав розповідати жук.

— Я був звичайною комахою і думав, що передні та задні лапки потрібні мені лишень для того, щоб бігати по землі, повзати по кам’яних поверхнях чи ховатися в густих травах, а всі помисли були тільки про те, де і як поживитися дрібними комашками.

У холодні ночі моє тіло коцюбло й нерухоміло, бо я не мав одягу, та кожного ранку тепле сонце знову повертало мене до життя, і я брався до своїх звичних справ. То було не життя, а сама тільки назва, але ви, мабуть, розумієте, що іншого життя ні брошкові жуки, ні тисячі інших крихітних створінь на всій землі просто не знають.

Проте всемогутнє Провидіння, знехтувавши моїми крихітними розмірами, розпорядилося інакше, тож мені була вготована більша доля. Якогось дня я проповзав попри сільську школу і, приваблений гулом учнівських голосів у ній, набрався духу й заповз усередину. Знайшовши шпарину між двома дошками, я поповз нею і дістався до протилежного кінця, де був камін, у якому жевріли останні вуглинки, а перед каміном — учительський стіл, за яким сидів наставник.

Нікому не було діла до якогось там Брошкового Жука, а я тим часом з’ясував, що біля каміна набагато тепліше та комфортніше, ніж навіть на осонні, і вирішив оселитися неподалік від вогнища.

Тому я вибрав собі чарівний сховок між двома цеглинами, і він багато місяців правив мені за домівку.

Професор Насьогоднівсе, який там викладав, — це, безперечно, найвизначніший учений на всю Країну Оз, і, освоївшись на новому місці, вже за декілька днів я став прислухатися до його лекцій та бесід, які він проводив із учнями. Ніхто не слухав його так уважно, як малесенький, нікому не помітний брошковий жук, і так я отримав ґрунтовні знання, котрим, як на мене, просто ціни немає. Тому я й вирішив доповнювати своє ім’я на візитній картці літерами В та О, себто «Вельми Освічений», бо чим я найбільше пишаюся, то це тим, що на світі не було й не буде другого брошкового жука, котрий мав би бодай десяту частину моєї вихованості й обізнаності.

— Я не бачу в цьому нічого поганого, — озвався Солом’яник. — Своїми знаннями й справді варто пишатися. Я теж неабиякий ерудит, а мої друзі досі вважають неперевершеним той мозок, що його подарував мені колись Великий Чарівник.

— І все-таки, — втрутився Бляшаний Лісоруб, — особисто я вважаю, що добре серце набагато важливіше, ніж обізнаність чи мозок.

— А як на мене, — докинула й собі Дров’яна Козла, — найкраще — це прудкі ноги.

— Та хіба можна ставити поряд насіння та якийсь там мозок? — не витримав Джек – Гарбузова Голова.

— Ану тихо всі! — суворо звелів Чіп.

— Слухаюся, любий тату, — слухняно мовив страхопуд.

Брошковий Жук спокійно, ба навіть із повагою до співрозмовників вислухав їхні зауваження, а потім повернувся до своєї розповіді.

— Десь років зо три я прожив при цьому затишному каміні в школі, — розповідав він далі, — тамуючи жадобу із кришталево чистого джерела знань, котре ніколи не висихало.

— Яке поетичне порівняння, — похвалив Солом’яник, кивнувши головою.

— Аж ось одного дня, — вів далі Брошковий Жук, — сталася важлива подія, котра кардинально змінила моє життя і звеличила мене до тих розмірів, які ви тепер бачите.

Коли я повз долівкою та проминав камін, мене побачив Професор. Не встиг я й подумати, що треба тікати, як він уже тримав мене великим і вказівним пальцями.

«Любі діти, — звернувся Професор до учнів, — я зловив брошкового жука — дуже рідкісний та цікавий екземпляр. Хто з вас може сказати, що таке брошковий жук?»