Розділ «Оповідання»

Людина з ножами

Переклала Євгенія Горева

Юп звільна розгойдував ножа в руці, тримаючи його перед собою за вістря; то був довгий, з тонким лезом ніж для хліба й, видно, дуже гострий. Зненацька Юп рвучко метнув його в повітря; ніж, закрутившись штопором, пошумів угору — блискуче лезо золотою рибкою скинулося в останньому промінні вечірнього сонця — і, вдарившись об стелю, полетів донизу, просто Юпові на голову. Той миттю наклав на голову дерев'яний брусок, ніж, сухо луснувши, загнався в деревину й загойдався туди-сюди. Юп зняв із голови бруска, витяг ножа й спересердя швиргонув у двері; ніж, ліниво поколивавшись там, повільно випав додолу...

— Хай йому чорт,— тихо сказав Юп.— Я розрахував напевне; людям, що віддали гроші за квитки, найдужче до смаку дивитись такі номери, де ти важиш своїм життям чи бодай здоров'ям, як колись у римському цирку. Їм хочеться принаймні знати, що тут може пролитися кров, розумієш?

Він підняв ножа з підлоги й, коротко розмахнувшись, пустив у горішню лутку вікна з такою силою, що забриніли всі шибки — наче ось-ось розірвуть висохлу крихку замазку й брязнуть з рам; той порух, упевнений і владний, нагадав мені похмурі години нашого минулого, коли Юпів складаний ножик гуляв то вгору, то вниз попід склепіннями бліндажів.

— Я ладен упень розбитися,— вів далі Юп,— аби лишень полоскотати нерви шановній публіці. Я б вуха собі пообтинав, та хто приставить мені їх на місце? Іди-но сюди.

Він шарпнув двері, пропустив мене вперед, і ми вийшли на сходову клітку; клапті шпалери позоставалися на стінах лише там, де їх не встигли повіддирати на підпал для грубки. Далі ми поминули занехаяну ванну, й перед нами постала так ніби веранда, де бетонована підлога покололася й поросла мохом.

Юп повів рукою догори.

— Що вище кидаєш ножа, то, звісно, більша втіха глядачам. Та треба, щоб угорі була якась перепона, щоб ніж міг ударитись об неї й перестав вертітись, отоді він без усяких вихилясів полетить простісінько на мою недотепну голову. Ось глянь.

Він показав угору, де вищирилися залізні штаби розбитого балкона.

— Отут я вправлявся. Цілий рік. Стережись!

Юп знову підкинув ножа вгору; ніж полетів навдивовижу рівно й плавно, здавалося, він здіймався сам собою, легко, наче птах,— і враз, ударившись об залізну балку, неймовірно швидко майнув донизу й з розгону загнався в деревину. Навіть поштовх такої сили, видимо, було не просто витримати. Та Юп і оком не змигнув. Ніж устромився в дерево на кілька сантиметрів.

— Та це ж чудово, слухай! — вигукнув я.— Просто здуріти можна! Тут уже кожен мусить визнати; це справжній номер!

Юп незворушно витяг ножа з деревини і, стиснувши в кулаці, різонув повітря.

— Люди й визнають: мені дають дванадцять марок за вечір, щоб я між двома довшими номерами трохи попідкидався ножем. Але мій номер занадто простий. Людина, ніж, деревина, розумієш? От якби до цього та ще напівголу кралю, щоб я міг жбурляти ножем просто їй під носом,— отоді б вони ожили. Але спробуй знайди її, таку кралю.

Юп рушив назад, і ми повернулися до його житла.

Він обережно поклав ножа на стіл, опустив поряд дерев'яного бруска й потер руки. Потім ми примостилися на ящику біля грубки і якийсь час сиділи мовчки. Діставши з кишені шматок хліба, я спитав:

— Попоїси зі мною?

— Залюбки, тільки спершу я заварю каву. А тоді підемо, подивишся мій виступ.