– ПМСД в Україні була організована за дільнично-територіальним принципом, суть якого полягає в тому, що територія району діяльності поліклініки розподіляється на дільниці з певною чисельністю населення.
– Ключовими фігурами в наданні ПМСД були дільничний і цеховий терапевт і дільничний педіатр. Ці спеціальності становили близько 25 % усієї чисельності практикуючих лікарів. Нормативна чисельність населення на дільниці становила 1700 осіб дорослого населення на одну посаду дільничного терапевта і 800 дітей на одну посаду дільничного педіатра. Фактично на одну посаду дільничного терапевта в містах припадало близько 2100 осіб, навантаження на одну посаду дільничного педіатра в містах близьке до нормативного.
Передбачалося, що дільнично-територіальний принцип надання ПМСД дасть змогу забезпечити:
– наближення медичної допомоги до місця проживання або роботи населення;
– тривалість і наступність в обслуговуванні пацієнтів;
– комплексне проведення профілактичних, лікувальних і реабілітаційних заходів, диспансерного нагляду.
Однак прикріплення населення до конкретного лікаря поставило в центр уваги не пацієнта, а лікаря; і з правової, і з етичної точки зору це може розглядатися як порушення прав людини на свободу вибору.
Тільки менше половини пацієнтів поліклініки, які звертаються до дільничних терапевтів (45,6 %), отримують медичну допомогу в лікаря "своєї" дільниці, інші звертаються до будь-якого дільничного лікаря, який веде прийом на момент звертання.
Близько 20 років в Україні впроваджується ПМСД на засадах сімейної медицини. Але і в цих умовах пацієнти самостійно формують свій маршрут:
– безпосередньо до ЛЗП/СМ звертаються 41,2 % пацієнтів (у різних країнах ця цифра коливається від 25 до 50 %);
– третина пацієнтів (29,5 %) одразу потрапляє до "вузьких" лікарів спеціалістів, з них кожен третій помиляється у виборі спеціалізації лікаря;
– кожен шостий (16,9 %) самостійно звертається по стаціонарну допомогу;
– у середньому тільки чверть пацієнтів (26,5 %) отримує медичну допомогу на одному рівні медичного обслуговування та не перенаправляється до іншого лікаря-спеціаліста або в інший заклад;
– практика вільного, некоординованого переміщення пацієнтів за рівнями надання медичної допомоги призводить до того, що досить часто (65,9 %) рівень обслуговування пацієнтів не відповідає тяжкості їх стану та перебігу захворювання; найбільш характерним є надання медичної допомоги на більш високих рівнях, ніж це необхідно (43,2 %).
Відсутність вільного вибору і конкуренції серед медичних працівників призводить до взаємної незацікавленості лікаря і пацієнта один в одному та консервації підтримуючої цю незацікавленість системи організації ПМСД. Зміна лікаря первинної ланки можлива лише при наполегливій вимозі пацієнта, але лікарі цьому чинять опір, оскільки розширюються територіальні межі його дільниці і ускладнюється обслуговування населення вдома.
Розділ VII. Принципи надання медичної допомоги сімейним лікарем
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Організаційні основи загальної практики сімейної медицини» автора Черешнюк Г.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ VI. Доцільність переходу від дільнично-територіального принципу надання медичної допомоги до сімейної медицини“ на сторінці 1. Приємного читання.