Розділ XIX

За звичайних обставин Рада Лордів збиралась на свої засідання у спеціально призначеній для цього Палаті Лордів, що була розташована в Цитаделі Високих Лордів. Однак, за давньою традицією, королів Катерлаху обирали в найстарішій будівлі Рінанхару — присадкуватій шестикутній вежі Ґортир Дерґ, єдиній споруді, що збереглася від первісного замку Ріх на н-Ярхар. Вона стояла майже впритул до Королівського Крила і сполучалася з ним трьома різнорівневими ґалереями, а весь її горішній поверх займала Церемоніальна Зала, де проходили щоденні королівські прийоми.

Саме в цій залі напередодні ввечері було встановлено широким півколом двадцять сім крісел для лордів-радників, а вздовж чотирьох із шести стін тягся ряд стільців для запрошених на збори почесних гостей — знатних та впливових вельмож Катерлаху, які не належали до Ради, найвищих духовних осіб країни, повноважних представників іноземних держав і, звичайно ж, відьом. Якраз через них міністр двору, що розподіляв запрошення, мав велику мороку, бо за неписаним, але твердим правилом усі вони могли безперешкодно приходити на будь-яке засідання Ради. А оскільки зараз у Тахріні їх було аж тринадцятеро, то хоч лусни не вдавалося відшукати місця для ще шести поважних лордів, яких просто не можна було обійти увагою. Зрештою міністр домовився з Брігід і Альсою, що в перший день роботи Ради, коли очікувався найбільший ажіотаж, будуть присутні лише семеро відьом — а далі всі обмеження знімаються.

Шайна мала повне право претендувати на одне з цих місць, бо була четвертою за формальною старшістю, але вирішила не лізти поперед доросліших і досвідченіших сестер. Брігід оцінила таку поміркованість, та все ж узяла її з собою, як свою помічницю. Їм двом, а також Альсі, дісталися чи не найкращі гостьові місця, звідки було видно в обличчя всіх лордів-радників, що дозволяло стежити за їхнім настроєм і на цій підставі судити, до якого рішення вони схилятимуться.

Утім, на початку засідання з таких спостережень не було ніякого пуття, оскільки більшість лордів відверто нудьгували. Як повелося ще з часів заснування Катерлаху, нові збори Ради відкривав перший духівник королівства. Наразі це був високопревелебний Нейфін аб Ґавін, вельми охочий до слів панотець, який розтягнув свою вступну промову майже на цілу годину. Він скрупульозно перерахував усі чесноти покійного короля Енгаса, зробив ґрунтовний огляд його тривалого царювання, після чого взявся напучувати двадцяти сімох „мудрих і достойних мужів“, закликаючи їх відкинути власні амбіції, всі особисті та політичні упередження й керуватися виключно турботою про майбуття країни, добробут усіх її мешканців.

Нарешті перший духівник закінчив промову звичною формулою благословення й повернувся на своє місце. Присутні в залі пожвавішали, з облич лордів-радників збіг вираз глибокої нудьги. Від гурту міністрів та вищих придворних сановників, що стояли біля вільної від стільців стіни, відокремився майстер церемоній і підступив до підвищення, на якому стояв порожній трон. Він оголосив збори Ради відкритими, а відтак звернувся до чинного реґента королівства, Кивіна аб Енгаса, із запитанням, чи планує той особисто претендувати на престол або висувати чиюсь кандидатуру. Якби лорд Кивін відповів ствердно, майстер церемоній почав би питати про це в інших членів Ради, починаючи з найстаршого, Дорвана аб Раґнала. Проте ґраф Мерхирський підтвердив свою нейтральність і, згідно з правилами, посів трон, щоб головувати на цих зборах Ради Лордів.

Передовсім (також за правилами) він запропонував своїм колеґам одностайно назвати ім’я нового короля. Певна річ, дива не трапилося, до одностайності в Раді було далеко, тож усі лорди завбачливо промовчали. Двоє писарів, що сиділи за столом правобіч підвищення з троном, хутко застрочили перами, фіксуючи на папері цей очевидний факт.

— У такому разі, панове, — промовив Кивін аб Енгас, — я прошу вас вносити свої пропозиції.

Першим узяв слово сорокарічний Моркант аб Флин, ґраф Абертавський. Він підвівся зі свого крісла і гучно, щоб його легко розчули в усіх куточках зали, проказав:

— Від імені Князівства Абертав і Княжого Дому О’Дилвах я маю честь запропонувати корону Об’єднаного Королівства лордові Ріґвару аб Ковґалу О’Гедвину, ґрафові Ярвійському.

Цього й слід було чекати, оскільки Моркант аб Флин не лише належав до лоялістів, а й був зятем лорда Ріґвара і завжди активно підтримував його. Так само проґнозовано Конлех аб Ґерант, ґраф Рондавський, висунув кандидатуру Авлайда аб Калваха. А ґраф Оґирський, Гивел аб Хадар, запропонував на розгляд Ради Фінвара аб Дайхі.

Останнє не було для Шайни несподіванкою. Ще під час укладання угоди Лорд Фінвар наполіг на тому, що не стане відмовлятися від претензій на корону в перший же день, бо хоче зберегти обличчя і продемонструвати всім свою впливовість. І він її переконливо засвідчив: крім Гивела аб Хадара, його підтримав ще й Келин аб Деоріган, ґраф Коркайгський, а також п’ятеро виборних лордів, включно з меншим братом ґрафа Оґирського, Еїном аб Хадаром. Рівно стільки ж голосів здобув і Ріґвар аб Ковґал, а от на користь лорда Авлайда висловилося лише двоє представників шляхетських зборів. Жоден інший ґраф, за винятком Конлеха аб Ґеранта, його не підтримав.

— Оце так несподіванка, — ледь чутно промимрила Брігід. — Хто б міг подумати…

Шайна цілком поділяла її подив. Із Фінваром аб Дайхі все було зрозуміло — прагнучи вийти з гри гідно, з високо піднятою головою, він на перше ж голосування мобілізував усі свої ресурси й досяг максимально можливого результату. А жалюгідні три голоси за Авлайда аб Калваха (чи то пак, чотири, враховуючи і його власний) стали справжнім сюрпризом. З усією очевидністю, прибічники ґрафа Карвадонського вже наперед змирилися з його поразкою, а один з них, лорд Лейн аб Ватайр від шляхетських зборів Князівства Ейгайнського, навіть поквапився перейти в табір майбутнього переможця і підтримав Ріґвара аб Ковґала.

Після цього лорди-радники мали розійтися для консультацій і вже по обіді знову зібратися для наступного голосування. Лорд Кивін якраз і збирався оголосити перерву, проте йому завадив Фінвар аб Дайхі. Давши знак, що хоче виступити, він важко підвівся, неквапно вийшов на середину зали й заговорив:

— Високоповажні панове! Щойно семеро з вас виявили мені надзвичайну честь, визнавши мене гідним стати на чолі нашого Об’єднаного Королівства. Ця честь тим більше висока, що протягом останніх тижнів країною ширяться чутки про мій нібито зв’язок з чорними чаклунами. Підозрюють, утім, не лише мене, а також і лорда Ріґвара та лорда Авлайда разом з усіма нашими родичами й наближеними. З великою прикрістю мушу визнати, що на загал існують вагомі підстави для таких підозр, і щодо когось із вищезгаданих осіб вони таки справедливі.

Гладкий лорд зробив значущу паузу й обвів пильним поглядом не лише членів Ради, а й почесних гостей. У залі панувала напружена й сторожка тиша — досі про це точилося чимало розмов у приватному колі, але ще ніхто не порушував цієї дражливої теми на такому високому офіційному рівні.

— Сам я знаю, що не змовлявся з чорними, — повів далі Фінвар аб Дайхі. — І хоч не можу ручитися головою за кожну людину з мого оточення, та все ж певен, що жоден із них не став би робити мені такої ведмежої послуги. Проте, за всієї найглибшої поваги до лорда Ріґвара і лорда Авлайда, я не можу так само бути впевненим у них та їхніх людях. Тому всі ці чотири тижні я багато думав над тим, як мені краще вчинити в такій ситуації. І всі ці роздуми привели мене до того, що є лише два прийнятні варіанти. Перший — самому виборювати корону, позаяк я, може, й не стану найкращим з королів, але, принаймні, не перебуватиму в згубній залежності від ворогів нашої країни і всього людства. Є, однак, і другий варіант — відкинути особисті амбіції, як закликав нас усіх високопревелебний Нейфін аб Ґавін, і підтримати претендента, вільного від найменших підозр, того, хто за жодних обставин не піде на змову з чорними чаклунами. Для мене це було непросто, та зрештою я поборов свою пиху і, дбаючи про добро Катерлаху, вирішив не змагатися за престол. Принагідно висловлюю глибоку шану й безмежну подяку лордові Гивелу аб Хадару, лордові Келину аб Деорігану, лордові Еїну аб Хадару… — так він перерахував усіх сімох вельмож, що висунули його кандидатуру, — за виявлену мені довіру і закликаю їх іще раз довіритись мені, одностайно підтримавши мій вибір. — Лорд Фінвар знову зробив паузу, цього разу лише на секунду. — Від імені шляхетських зборів Князівства Фиршам я маю честь запропонувати корону Об’єднаного Королівства лордові Бренану аб Ґрифиду О’Мейніру, високому панові Тір Мінегану.

По периметру зали, де розташувалися почесні гості, урядовці та придворні, пробіг схвильований гомін. Члени Ради також були заскочені зненацька цією пропозицією і засовались у кріслах. А Шайна вражено прошепотіла:

— Що це він надумав?…