Розділ XIX

Зашарівшись від збентеження, Кохран аб Ґарет сів на своє місце. А Фінвар нагородив його трохи зверхньою, та загалом доброзичливою усмішкою, і сказав:

— Лорде Кохране, я прошу пробачення, якщо ненавмисне образив ваші родинні почуття. Насправді ж я ні в чому не звинувачую відьом, а лише припускаю, що вони можуть мати такі наміри. І вже вам судити, наскільки обґрунтовані мої припущення. Проте я гадаю, що ваше обурення викликали не так мої слова, як загалом ця чудернацька ситуація. Бо й справді, що ж це виходить: я, зі своїм критичним ставленням до відьом, закликаю проголосувати за лорда Бренана, а от ви, хоча маєте з відьмами приязні стосунки, в глибині душі бажаєте йому невдачі. Ця моя позиція важка й вистраждана, я мусив, образно кажучи, наступити на горло власній пісні, змирити свою гординю — бо ж наразі йдеться не про дріб’язкові особисті інтереси, а про майбутнє всього Об’єднаного Королівства. Панове, прийміть це, як факт: рано чи пізно лорд Бренан стане королем Катерлаху. Різниця лише в тому, хто дасть йому корону — ми, з власної волі, чи відьми, які в належний час вичавлять із нас потрібну кількість голосів. Гадаю, всім очевидно, що перший варіант набагато кращий за другий. Він дозволить нам не просто зберегти своє обличчя, а й зберегти вагу самої Ради Лордів, як державної інституції. Тоді новий король не розглядатиме нас, як збіговисько ображених недоброзичливців, що ладні за першої-ліпшої нагоди поквитатися з ним за своє приниження. Ні, ми будемо для нього партнерами, союзниками, спільно з якими він має керувати країною. За таких обставин юність і недосвідченість лорда Бренана вже не можна вважати недоліком. Навпаки, це обертається перевагою, бо дозволить нам правильно виховати молодого короля, зробити його мудрим та справедливим государем, прищепити йому повагу до наших звичаїв та традицій. Якщо ми не змарнуємо цей шанс і негайно ж візьмемося до справи, то через кілька років лорд Бренан уже не буде для нас чужим, а стане справдешнім катерлахцем.

Брігід мало не в захваті промимрила:

— От бісів покруч! Як хитро все завернув…

„А він таки має рацію,“ — подумала Шайна. — „Його мотиви, звичайно, корисливі, але арґументи щирі й справедливі… Ну, за винятком ламання через коліно та інших нахабних перебільшень.“

Фінвар аб Дайхі продовжував говорити, дотримуючись правила, що люди краще сприймають доводи, коли їх повторити кілька разів у різній формі. Час від часу його переривали запитаннями, зауваженнями або запереченнями, чим лише давали йому привід знову наголосити на всіх вигодах від негайного обрання Бренана королем.

Нарешті слово взяв Ріґвар аб Ковґал, і в залі миттю вщухли всі перешіптування. На якусь секунду Шайні навіть здалося, що хтось наслав глушильні чари — бо від раптової тиші, яка враз заступила неголосний, монотонний, але нав’язливий шум, їй мовби заклало вуха.

Та потім ґраф Ярвійський хрипко прокашлявся, пригладив кістлявою рукою ріденьке сиве волосся на своїй голові, й заговорив:

— Лорде Фінваре, ваша несподівана шляхетність, я б навіть сказав, жертовність, поставила мене в украй ніякове становище. Як і лорд Ідвал, я міг чекати такого вчинку від кого завгодно, але не від вас. І що ж тепер накажете мені робити? Далі чіплятися за корону і дати людям поживу для балачок про те, що Ріґвар аб Ковґал, мовляв, виявився ще жадібнішим до влади, ніж сам Фінвар аб Дайхі?… Ні, я б не хотів на схилі віку зажити собі такої слави. Тому пропоную зараз оголосити перерву і звернутися до присутніх тут леді Альси та леді Брігід із проханням терміново написати лордові Бренану листа. Нехай вони повідомлять його про все, що в нас відбувається, і якщо він пристане на пропозицію лорда Фінвара, я йому поступлюся.

„От і все,“ — промайнуло в Шайниній голові. — „На цьому гра закінчиться…“

Гладкий лорд також це розумів. Але здаватися не збирався.

— Ми всі знаємо, яка буде відповідь, — сказав він. — Лорд Бренан напише, що цілком довіряє лордові Ріґвару, не сумнівається в його непричетності до подій у Карсаллоґу, тому не змінить свого рішення. Та коли ми поставимо його перед доконаним фактом, він буде змушений скоритись нашій волі.

— Але так не годиться, — озвався Флойд аб Дереґ, ґраф Лімнахський. — Ми не можемо обрати лорда Бренана без його згоди. Він чітко висловив свою позицію, що воліє зачекати з претензіями на престол.

— Проте від самих претензій не відмовлявся, — наполягав Фінвар аб Дайхі. — І якщо лорд Ріґвар без будь-яких передумов зніме свою кандидатуру, ми матимемо всі підстави проголосувати за лорда Бренана. Це єдиний для нас вихід.

Утім, було очевидно, що на більші поступки ґраф Ярвійський не піде. Він уже засвідчив, що не чіпляється за корону, але не й збирався зовсім усуватися від боротьби.

Тут підвівся Асґер аб Кайрадоґ, ґраф Тироґенський. Він належав до лоялістів, проте не підтримував Ріґвара аб Ковґала через територіальну суперечку між їхніми князівствами. Власне, це була навіть не суперечка, а дріб’язкова тяганина довкола жалюгідного клаптика землі, чия приналежність стала сумнівною, відколи річка, по якій проходив кордон між цими двома катерлахськими провінціями, трохи змінила своє русло. Загалом, проблема не була варта й того паперу, який ґрафські урядники з обох боків змарнували на листування з цього приводу, однак лорд Асґер не хотів поступатись і твердив, що кордон має пересунутися слідом за річкою, а лорд Ріґвар так само принципово наполягав на його незмінності відносно наземних орієнтирів. Саме тому ґраф Тироґенський був невдоволений рішенням Бренана не претендувати цього разу на престол, бо досі вельми тішився на думку про те, як його сусід спіймає облизня на виборах.

— Ви помиляєтеся, лорде Фінваре, є й інший вихід, — промовив Асґер аб Кайрадоґ. — Я, звісно, не поділяю ваших підозр щодо лихих намірів з боку Відьомського Сестринства, але цілком визнаю слушність решти наведених вами арґументів. Як і ви, я не сумніваюся, що рано чи пізно лорд Бренан стане королем, і так само переконаний, що за наявних обставин „рано“ буде краще, ніж „пізно“. Крім того, мене не менше за вас жахає думка про те, що з необережності ми можемо власноруч віддати корону Об’єднаного Королівства людині, яка тим або іншим чином пов’язана з чорними чаклунами. З цієї причини я від самого початку підтримував лорда Бренана, а після його відмови взагалі вирішив ні за кого не голосувати, щоб зберегти чистим своє сумління. Але ви своїм мужнім учинком присоромили мене. Я усвідомив, що не можу залишатися осторонь і робити вигляд, ніби мене це не стосується. Водночас я розумію, що ваша пропозиція не набере належної кількості голосів, тому треба шукати компромісне рішення. Так, щоб у разі, коли новий король, попри наші сподівання, все-таки виявиться причетним до змови, авторитет Об’єднаного Королівства загалом і нашої Ради зокрема зазнав якнайменших збитків. Відьми — наші вірні союзники, а проте вони представляють іншу державу, нехай і дружню нам, тому буде неправильно повністю довірити їм нагляд за королем Катерлаху і фактично віддати його під їхню владу. За спиною короля має стояти той, хто цілком пов’язуватиме своє майбутнє з нашою країною і насамперед дбатиме про її інтереси — бо вони збігатимуться з його власними. Він повинен отримати досить широкі повноваження, щоб за потреби швидко вжити рішучих заходів і подолати кризу ще в самому її зародку.

— І як ви пропонуєте це зробити? — запитав Фінвар.

— Дуже просто: обрати зразу двох королів — теперішнього й наступного за ним. Панове! — Голос Асґера аб Кайрадоґа залунав урочисто і піднесено. — Від імені Князівства Тироґен і Княжого Дому О’Шіґрин я маю честь запропонувати корону Об’єднаного Королівства лордові Ріґвару аб Ковґалу О’Гедвину, ґрафові Ярвійському, та лордові Бренану аб Ґрифиду О’Мейніру, високому панові Тір Мінегану, за умови, що перший набуде всіх королівських титулів та повноважень негайно й невідкладно, а другий перебере на себе ці титули та повноваження після смерті вищеназваного лорда Ріґвара або в разі його неспроможності надалі виконувати королівські обов’язки.

Серед лордів-радників зчинився гармидер. Відразу кілька з них схопилися на ноги і наввипередки стали висловлювати свої сумніви та заперечення. У відповідь, ґраф Тироґенський спокійно й арґументовано доводив законність своєї пропозиції.