Розділ XIX

— Намагається виконати свою частину угоди, — так само пошепки відповіла Брігід, для більшої певності створивши легкі глушильні чари, щоб її слів не почули сусіди. — Але в нього нічого не вийде.

Альса, слід віддати їй належне, виглядала цілковито незворушною і мовчки, зосереджено дивилася на Фінвара аб Дайхі.

Першим із лордів-радників оговтався найстаріший, Дорван аб Раґнал.

— Шшо са маяшня, молотий шоловіше! — беззубо прошамкав він. — Се ш немошливо. Лошт Пшенан вітмовившя віт пшетенсій на пшестол.

— Не зовсім так, лорде Дорване, — відповів Фінвар. — Лорд Бренан лише вирішив відкласти свої претензії на майбутнє, а наразі поступитись лордові Ріґвару. І завважте, це було його власне рішення, тут він пішов проти бажання своїх сестер-відьом, які прагнули чимшвидше всадовити його на трон. Дехто вбачає в такому вчинкові прояв невпевненості в собі, але я з цим не згоден. Навпаки, лорд Бренан продемонстрував зрілість, самостійність і розважливість — рідкісні риси для юнака його віку. Згадайте, панове, себе в юності… Гм, хоч декому не треба й згадувати, — він кинув швидкий погляд на молодого ґрафа Ейгайнського, — але ви, лорде Кохране, розумієте, до чого я веду… Отож, панове, уявіть, що вам вісімнадцять років і ви маєте надію здобути корону Катерлаху. Це не якась там примарна, безплідна мрія, про що в народі кажуть „дурень думкою багатіє“, а справжній, реальний шанс, підкріплений усією міццю Відьомського Сестринства. Чи стали б ви сумніватися, вагатися, чи зупинили б вас цілком слушні міркування про те, що ви ще надто молоді й недосвідчені для керування такою великою, такою могутньою країною? Нехай кожен відповість сам собі на це запитання, а я не побоюся чесно й відверто визнати перед вами всіма, що напевно не встояв би перед спокусою.

Гладкий лорд зупинився, щоб перевести подих, і цим негайно скористався Ідвал аб Ґоронві, ґраф Ридихенський, який свого часу так завзято сватав старшого сина до Ґвен, що примудрився зіпсувати стосунки з більшістю вищих лордів. Вибувши з боротьби за престол, він не став долучатися до жодного з таборів і, як подейкували, взагалі не збирався нікого підтримувати.

— Ви мене дивуєте, лорде Фінваре. Від кого, від кого, а від вас я цього не чекав. Відмовляєтеся від боротьби за престол, хоча маєте вже вісім голосів, рахуючи й ваш власний, усіляко розхвалюєте лорда Бренана… Невже відьми вас зачарували?

Певна річ, останні слова були мовлені жартома, проте ніхто з членів Ради не вичавив із себе навіть кволої усмішки. Усі вони не менше за Ідвала аб Ґоронві були спантеличені Фінваровим учинком. Ґраф Оґирський сердито супився, його брат нервово жував кінчик свого довгого вуса, а ґраф Коркайгський марно намагався вдавати, ніби йому все байдуже. Ці троє явно почувалися пошитими в дурні, а от решта четверо лордів, що підтримали Фінвара аб Дайхі, були просто розгублені. Вочевидь, він таки попередив їх, що готує сюрприз, але не пояснив, який саме.

— На щастя, ні, лорде Ідвале, — із серйозним виглядом відповів Фінвар аб Дайхі. — Відьомські чари на мене не діють, і моє ставлення до самих відьом нітрохи не змінилося. Я шаную Сестринство, але рішуче не сприймаю багатьох його політичних методів. Це ще одна причина, чому я відмовляюся претендувати на престол і закликаю всіх вас віддати свої голоси за лорда Бренана. Іншого виходу просто не бачу. Якщо королем стане хтось із теперішніх претендентів — чи то я, чи то лорд Ріґвар, чи то лорд Авлайд, — він буде надзвичайно вразливим, бо над ним висітиме підозра у співпраці з чорними чаклунами. Відьми чинитимуть на нього тиск, контролюватимуть кожен його крок, втручатимуться в державні справи — і робитимуть це буцімто для захисту країни.

— Рано чи пізно професора аб Мередида схоплять, — зауважив старший син Дорвана аб Раґнала, лорд Лугайд, який разом з рештою братів випхав свого батька з Дінас Талбота і тепер сам порядкував у цій найпівнічніший провінції Катерлаху, представляючи в Раді шляхетські збори князівства. — Його вже кожен собака на Абраді знає. І тоді все з’ясується.

— Так, можливо, схоплять, — погодився Фінвар. — Та чи справді все з’ясується? Я так не думаю. У Кованхарі вважають, що Фейлан аб Мередид лише виконував чиєсь доручення, він не така людина, щоб бути організатором змови, і міг навіть не знати, на кого працює. Та навіть якщо знає — чи скаже про це? А якщо й скаже — чи оприлюднять відьми його зізнання? Я в цьому дуже сумніваюся. Навпаки, майже певен, що вони приховають правду й оголосять, що при затриманні чорний професор намагався вчинити самогубство, тож довелося його впокорити.

— Ви так гадаєте, лорде Фінваре? — скептично мовив Дармад аб Махін, що був обраний до Ради від рондавської шляхти. — Але який у цьому сенс? Навіщо відьмам покривати злочинця? Надто ж коли ним виявиться новий король або хтось із його оточення.

Вгодоване обличчя Фінвара аб Дайхі розпливлося в поблажливій посмішці.

— Ви, лорде Дармаде, надміру ідеалізуєте відьом. Я з повагою ставлюся до ваших поглядів, але не поділяю їх. Безумовно, відьми чимало роблять для захисту земного світу від прислужників Ворога, але передовсім вони дбають про свої інтереси. І в їхніх інтересах буде не викривати злочинця, а максимально скористатися ситуацією для посилення свого впливу на Катерлах. Якщо, боронь Диве, до змови буде причетний новий король, байдуже, прямо чи опосередковано, відьми шантажем примусять його до послуху, фактично перетворять на покірливу маріонетку. Варіант з ґрафом для них також вигідний, вони матимуть у нашій Раді цілковито слухняну людину і водночас продовжуватимуть тиснути на короля, вдаючи, ніби й далі підозрюють його у зв’язках з чорними. А коли настане слушний час, без найменших зусиль зведуть лорда Бренана на престол.

Слухаючи гладкого лорда, Шайна ледве стримувала своє праведне обурення. Як він сміє так говорити?! Як йому тільки язик повертається зображати відьом безпринципними владолюбцями, ладними на будь-яку підлість задля досягнення поставленої мети? Він просто міряє їх на свій копил, бо не уявляє, що хтось може відмовитися від вигоди і вчинити інакше — чесно та порядно… Разом з тим, їй муляла неприємна, бентежна думка, що Фінвар усе ж має підстави для таких огидних припущень. Вони самі їх дали, коли півмісяця тому, видуривши в нього зізнання, пообіцяли мовчати в обмін на співпрацю.

— А ви пропонуєте вже зараз обрати лорда Бренана королем, — озвався Конлех аб Ґерант. — І поступитися відьмам без найменшого спротиву.

— Це буде не поступка, лорде Конлеше, — заперечив Фінвар аб Дайхі. — Я б назвав це кроком на випередження. Може, для вас і немає різниці, але для мене вона є, і досить істотна. Ви самі, навіть не підозрюючи того, назвали ключове слово: „обрати“… Панове, — продовжив він, звертаючись уже до всіх лордів, — ми мусимо подивитися правді у вічі й чесно визнати, що зараз востаннє обираємо короля. І незалежно від того, хто ним стане, наступні вибори вже будуть чистою формальністю, вони проходитимуть під диктовку відьом. Тоді лорд Бренан фактично отримає корону з їхніх рук і буде їм цілком зобов’язаний. Я знаю, дехто з вас плекає надію, що до цього не дійде, бо найстарші відьми воліли б бачити лорда Бренана кередіґонським королем. Але ваші сподівання марні — лорд Бренан надто розумний юнак, щоб повестися на їхні хитрощі, він нізащо не проміняє Катерлах на Кередіґон. Гадаю, найстарші це зрозуміли, отож тепер усі зусилля відьом буде спрямовано на те, щоб переламати через коліно непокірливу катерлахську шляхту і зробити нашу країну легкою здобиччю для їхнього брата-відьмака.

Двадцятирічний Кохран аб Ґарет , ґраф Ейгайнський, рвучко схопився на ноги і гнівно мовив:

— Лорде Фінваре, майте на увазі: звинувачуючи відьом у підступних намірах щодо Катерлаху, ви, зокрема, звинувачуєте й мою тітку, леді Бронах вер Дилвен, а отже, завдаєте образи всій нашій родині. — Відтак звернувся до Кивіна аб Енгаса: — Пане голово, я пропоную зробити засідання закритим і продовжити обговорення без свідків.

— Це неприпустимо, лорде Кохране, — відповів ґраф Мерхирський. — За законом, усі офіційні процедури з обрання короля Катерлаху мають відбуватися прилюдно. Звичайно, ми можемо оголосити перерву для неформальних консультацій, але тільки після того, як вислухаємо лорда Фінвара і висловимо своє ставлення до його пропозиції.