Тінь Люцифера
Українські територіальні води, 4 милі на південь від Одеси, 9 листопада 20… року. 3.45Осінь. Над морем стояла темна, непроглядна ніч, яка буває лише в листопаді. Похмура і втомлена. Стара… Берег був зовсім поруч, але його настільки щільно огортало запинало, зіткане з дощу та вітру, що, як не вдивляйся, жодного вогника не побачиш на тілі величезного міста, яке, мов бездомний пес, розляглося на холодному непривітному березі. Світло в рубці було погашене, і нерухомі постаті матросів, які схилилися над приладами, здавалися частиною масивного, безладно напханого у крихітне приміщення обладнання. Заколисувало розмірене гудіння двигунів. Зінченко потягнувся, позіхнув і глянув на скупо освітлене приладами обличчя стернового, який стояв до нього впівоберта.
— Володю, коли що — я поруч, вийду покурю. Матрос кивнув:
— Добре, товаришу лейтенант.
Зінченко вийняв сигарету, підняв комір бушлата, зіщулився і, на ходу прикурюючи, вийшов на палубу. Ніч сердито хлюпала у сторожовик тугими хвилями дощу, немов хотіла змити невеличкий кораблик, який заважав їй допивати останні краплі накопиченого літом тепла і фліртувати з холодними непоступливими хвилями. Лейтенант глибоко затягнувся, подивився на чорне, запнуте хмарами небо і, тамуючи позіхання, пересмикнув плечима. Мабуть, треба-таки кидати палити. Не варта сигарета того, аби виходити з тепла в сиру темряву. А в рубці командир, який сам не курив, диміти суворо заборонив. Звідкись зверху впала крапля й загасила сигарету. Зінченко чортихнувся, повагавшись, витяг іншу. Нічого, скоро кінець вахти, можна буде відігрітися й трохи поспати. Він зітхнув, подумавши про те, що ще не менше року його, як наймолодшого офіцера, призначатимуть на важку й нудну вахту. Запалити він не встиг. Відчинилися двері рубки, і в слабо освітленому отворі з’явилася постать вахтового матроса.
— Товаришу лейтенант…
Зінченко тихо вилаявся, запхав «Оптиму» назад до пачки і, балансуючи на слизькій палубі, поплентався в рубку. — Що трапилося? — буркнув він, струшуючи із шапки густі краплі. — Війна почалася, чи що? Покурити не даєте. — Н-не знаю… — В голосі матроса відчувалася розгубленість. — Щось з’явилося на локаторі хвилину тому. Не можу визначити, що.
— Ану…
Сергій якийсь час пильно вдивлявся в екран, поки, зрештою, не переконався, що, як і підлеглий, потрапив у глухий кут. У досвідченого матроса досвіду більше. Він, на відміну від Сергія, знайомого лише з основами роботи з цим приладом, спеціаліст. Утім, і в лейтенанта вистачило знань зрозуміти, що позначка на локаторі аж ніяк не відповідає ні судну, ні літаку, хоча, судячи з показань приладу, ціль якраз була повітряною.
— Гм…
— П’ять кабельтових, — доповів матрос, схилившись над його плечем.
— Бачу.
Зінченко чортихнувся — треба будити командира серед ночі, іншого виходу не було: статут є статут.
Він підняв слухавку внутрішнього зв’язку.
За кілька секунд сонний голос командира сторожовика незадоволено буркнув:
— Ну…
— Товаришу капітан-лейтенант, це Зінченко. Тут у нас локатор показує щось дивне.
— Дивне?
— Ну, незрозуміле.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тінь Люцифера» автора Бондаренко П.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Павло Бондаренко Тінь Люцифера“ на сторінці 1. Приємного читання.