Розділ «Павло Бондаренко Тінь Люцифера»

— Розбираємося, — знову сказав він, дочекавшись на розрив у перешкодах. — Дайте нам десять хвилин. До зв’язку, «Бескиде».

— …зв’язку, — долинуло крізь тріскотіння.

Командир вилаявся й вимкнув радіостанцію, хоча робити це категорично заборонялося. — Лише їх нам не вистачало, — роздратовано пробуркотів він. — Сидять собі на березі, в теплі, в затишку, навіть не хитає. А тут вилазь під дощ хтозна навіщо.

Він знову глянув на екран.

— Ні, це не гроза. Що б це могло бути?.. На кульову блискавку схоже. Здоровенна така кульова блискавка…

Зінченко здивовано подивився на командира й із сумнівом похитав головою, не розуміючи, серйозно каже капітан-лейтенант чи це в нього жарти такі? Кульова блискавка над морем? Нісенітниця, звідки їй тут узятися?

— Візуально нічого не спостерігалося?

— Га?

— Очима, очима не дивився? — нетерпляче перепитав командир.

— Та ні. Лише з рубки.

— Ну, ходімо подивимося, — в тон лейтенантові промовив командир і, виходячи з рубки, ще раз глянув на екран. Судячи з позначки, об’єкт був уже менш ніж у кабельтовому від сторожовика й наближався.

— Чорт, він же щойно був… Він що, стрибнув до нас?

Капітан-лейтенант потер підборіддя.

— Схоже, саме до нас на побачення він і поспішає. Володю, про всяк випадок візьми на два румби ліворуч.

— Так, товаришу капітан-лейтенант.

Стерновий кинув на офіцерів допитливий погляд і ледь помітно хитнув головою. Ніч зустріла їх цілими пригорщами холодного колючого дощу. Стогнали хвилі. Зінченко відвернувся від різких подувів вітру, який, здавалося, посилювався, і почув, як виматюкався капітан, що ледь було не простягнувся на мокрій палубі. — Гарна погода, якраз для приємних зустрічей. Що ж це таке, га? Раптом дійсно інопланетяни?

Він вийшов за надбудову, на секунду зупинився, а потім, не відриваючи погляду від чогось, що було просто перед ним, відсторонився, даючи дорогу вахтовому.

— Ось вона… воно…

Зінченко теж відразу побачив ЦЕ. Тьмяна куля метрів чотири в діаметрі, яка слабо світилася, пливла неподалік від сторожовика і з кожною секундою наближалася. Він хотів сказати про це командирові, наче той без нього не бачив, і з подивом відчув, як горло видало лише якийсь хрипкий звук. Горло, яке раптом пересохло…

— Що за… — каркнув капітан-лейтенант і замовк.