Розділ «Частина шоста Небесний Єрусалим»

Небесний Єрусалим

92

Щодві години Троянко особисто звітував по скайпу Гайдуку про перебіг битви з сараною. Він не знав, що зі свого боку військові розвідники Коваля у ті самі інтервали часу висилали на адресу Гайдука детальні письмові інформації про ситуацію, що склалася у районі Святодухівки. По трубах, прокладених уночі між Гуляйполем і Святодухівським водосховищем, що носило народну назву Махновське море (народна легенда стверджувала, що на дні ставка сховав свої скарби Нестор Махно), подавалася з Гуляйполя токсична рідина ЛУАС-14, на виробництво якої перевели Кам’янсько-Придніпровський хімічний завод.

Хмара сарани заввишки в десять кілометрів, діаметром п’ять кілометрів присмокталася одним кінцем до Махновського моря — як наркоман до кокса чи галуїна. Другий довгий хвіст чорної кулі простягнувся на сотню кілометрів до бази на території Росії в Сальських степах; тут Морис Дюкло розташував біогенетичні та комп’ютерні потужності з репродукції сарани і постачання енергії в розташування хмари.

Негайно по від'їзді Гайдука Троянко дав команду підняти в повітря літак АН-378 ХМ системи АВАКС, який завис на висоті п'ятнадцять кілометрів над землею, спостерігаючи згори за хмарою і вивчаючи режим радіочастот, які керують сараною. Вже вранці в п’ятницю Троянко наказав крилу космічних винищувачів F-160 завдати удар по базі в Сальських степах напалмо-вакуумними бомбами, які спалюють усе живе в радіусі десяти кілометрів. Під час бойових вильотів, що тривали добу, загинув один літак, який з необачності врізався у хмару сарани. Розвідувальні дрони підтвердили інформацію про те, що довгий хвіст сарани обрубаний і хмара залишилася без живильно-енергетичної підкачки.

Одночасно АВАКС почав бомбардувати хмару фальшивими частотами, сіючи безлад усередині зграї тварюк, злютованих єдиною радіодисципліною. Вже о 4:00 РМ у п’ятницю з’явилися перші ознаки дезінтеграції чорної кулі й зменшення її активності.

Сотні тонн мертвої сарани завалили Махновське море та його береги, перетворили затишну колись Святодухівку на смердюче звалище напівметалевої падалі. Поля навколо були знищені хворою сараною, що втратила орієнтацію й перетворилися на чорну, позбавлену життя поверхню Місяця.

Генералу Ковалю довелося розстріляти дев’ятьох командирів підрозділів, що не виконали своєчасно наказів Троянка, і п’ятьох цивільних начальників, які вимагали хабарі від нещасних жінок з дітьми за можливість евакуації — хоча транспортні військові колони надавали таку можливість усім бажаючим.

Від 6:00 РМ п’ятниці і до 2:00 РМ суботи батареї важких оперативно-тактичних ракет «земля-повітря» піддавали регулярним ударам чорну кулю сарани, всередині якої можна було помітити спалахи — наче блискавки в чорній грозовій хмарі. Коли став відчуватися брак ракет «земля-повітря» типу «Фонтан-А 215», Троянко негайно поінформував Гайдука, і свіжа партія ракет надійшла із західного оперативного напрямку.

Над гуляйполівським степом стояв потужний гомін, немов від великого водоспаду; від металевого скреготу крил отруєної сарани тремтіла земля, а солодко-нудотний сморід мертвих комах, рознесений вітром у далекі села, викликав у людей запаморочення. Довелося видавати спеціальні марлеві маски, зрошені розчинами дезодорантів.

Найбільших втрат зазнали розвідувальні літальні апарати-безпілотники «Ghost» («Привид»), які ставали легкою здобиччю сарани, підлітаючи надто близько до хмари з метою оцінки її стану. Сарана знищила також три безекіпажні танки «Оберіг», які спробували під’їхати впритул до берегів Махновського моря: величезні маси сарани навалилися на танки, знерухомивши їх, і, пролізши всередину, зжерли електронне приладдя й акумуляторні батареї.

Малоефективними виявилися вогнемети, які, діючи на невеликих відстанях від хмари, не могли знищити такої маси сарани, що концентрувалася на запорізькій землі. Лише на останніх стадіях битви, коли треба було добивати розпорошені зграї сарани, отруєної і позбавленої сигналів управління, вогнемети стали в нагоді.

Битва тривала весь день п’ятниці, ніч на суботу і з ранковим світлом суботи спалахнула з новою силою. З Гайдуком зв’язався генерал-єпископ Аввакум Варламов, який повідомив, що його козацька «Дика дивізія» провела на бронетачанках рейд зі знищення резервів шейха Омара, які просувалися на захід з метою відновити керованість чорної хмари й підвищити чисельність сарани в районі битви.

Зі штабу військ Організації глобальної безпеки до Києва щогодини доходили повідомлення із супутників і БКС щодо стану хмари й динаміки бою.

Битва ще тривала, ще гинули люди й бойова техніка, але вже надвечір у суботу стало зрозуміло, що сараняча агресія шейха Омара зазнала поразки.

93

У суботу вранці Оксана Хмелько разом із донечкою Лесею поїхала до ТРЦ «Фаворит»: всезнаючі колеги з телебачення налякали її жахливими чутками про бої з гігантською чорною хмарою сарани на півдні й можливі заворушення в Києві під час підписання Акту Возз’єднання. Тому колеги радили запастися продуктами і питною водою. Пошепки, щоб не викликати гніву військового начальства, подружки Оксани казали, що південь охоплений панікою; офіційне телебачення і радіо обмежувалось після виступу Гайдука дуже короткою і обережною мовою комюніке, розповідаючи про подвиги пожежників і бійців хімічних військ, а не про справжню картину народної битви з сараною. Між тим, на телебаченні ширилися страшні чутки — про смерть тисяч людей, масову втечу сотен тисяч мирних мешканців із зони вторгнення сарани, знищення сараною величезних масивів зернових і руйнування маленьких містечок і сіл по шляху просування чорної хмари. Розповідали про ісламські бунти і бої між мусульманами та християнами, погроми церков і мечетей. Але достеменно ніхто нічого не знав, тому що зв’язок з півднем був заблокований, інтернет-мережі не працювали, а виїзд населення за межі регіонів, охоплених війною, був заборонений. Доводилось задовольнятися чутками і читанням повідомлень Євронету, в якому також не було ніякої достовірної інформації, хоча публікувалося кілька страшних фотографій гігантської хмари, зроблених із розвідувальних супутників ОГБ.

Торговельний 9-поверховий комплекс «Фаворит» підходив упритул до хмарочоса — блакитної скляної 70-поверхової башти «Верховина», встановленої на площі Лесі Українки: звідси, з вершини Печерських пагорбів, відкривалася панорама десятимільйонного мегаполіса, поділеного Дніпром на Київ-East і Київ-West, але поєднаного двадцятьма мостами й двома підземними тунелями. Вершина хмарочоса була найкращим стратегічним спостережним пунктом Києва. Звідси любили вести свої програми тележурналісти, сюди на оглядовий майданчик возили численні екскурсії — і, зависаючи із завмиранням серця над містом, люди пізнавали його древню структуру, дивуючись — як їхнім предкам півтори тисячі літ тому вдалося, не підносячись угору, продираючись крізь лісові хащі, обрати це місце, створене, здавалося, Богом для щасливого народу і могутньої держави. Історія постійно перекреслювала цю географічну патетику.

У розкішному вестибюлі «Фаворита», який сяяв алюмінієм і зеленим мармуром, стояв білий рояль, за яким сиділа дівчина у чорному концертному платті й грала Шопена. Кілька роззяв топталося довкола, слухаючи цю неземну тривожну музику, сповнену сумом і пристрастю. Спустившись ескалатором на мінусовий поверх, де розкинулися зали супермаркета, Оксана всадовила Лесю до візка й рушила до секції безалкогольних напоїв.