Розділ «Частина шоста Небесний Єрусалим»

— Все в порядку. Чекаю на початок. Доповідайте, коли внесуть «Благодатний вогонь».

Це означало — коли снайпери відкриють ураганний вогонь по трибунах.

95

Крейду вирядили в яскраво-оранжевий балахон смертника, надягли ножні й ручні кайдани й, запакувавши в карету швидкої допомоги «Ксеня», повезли о 9:00 AM навпростець через ще порожній майдан трьох соборів до готелю «Трансконтиненталь» — у жалюгідну сплющену копію паризького «Concord Opera Paris», великими зусиллями і хабарами втулену на клаптику землі там, де починалася вулиця Велика Житомирська: вузькість території компенсували висотою готелю, прикрашеного ампірною ліпкою, наче кремовий торт шоколадними вензелями. Зате вийшов чудовий командний пункт поліції, яка з висоти ампірної башти вивчала Михайлівську площу з метою недопущення ворожих різним режимам демонстрацій. Готель колись належав Крейді, гармонійно доповнюючи тюремний простір чорного «дирижабля» ГЕПРУ: Крейда з сумом зітхнув, згадавши благословенні часи гетьманського режиму.

На спостережному балкончику Крейда опинився разом із групою високопоставлених чинів поліції й органів безпеки, які з великим зацікавленням дивилися на легендарного маршала-в’язня, перед котрим на окремому столику поставили миски з галушками і варениками. Деякі навіть підходили до Івана Оврамовича і, відчуваючи певну душевну і службову спорідненість із колишнім Генеральним прокуратором, віталися з ним, а один нагадав йому, що працював колись під його началом у «дирижаблі» — чорному неіснуючому будинку ГЕПРУ, на місці якого мав збиратися святковий натовп християн. До послуг Крейди, якого охорона звільнила від ручних кайданів, був наданий потужний прилад денного бачення — щоб в усіх деталях міг розгледіти історичне свято.

Ліворуч від готелю «Трансконтиненталь», на місці колишнього Міністерства закордонних справ, здіймалася модерна споруда нового, щойно освяченого собору Воскресіння Христа: п’ятикупольна монументальна будівля в суворому добароковому стилі старокиївської архітектури ХІ-ХІІІ століть із напівсферними золотими банями, блакитними підбанниками й сліпучо-білими кріпосними стінами, закругленими луками і склепіннями. На стіні над центральним входом — велика мозаїка, де золотий, червоний, синій і зелений кольори творили барвисте зображення покровителів України — святого Андрія Первозванного, святого Архистратига Михайла, святого Георгія Переможця і святого князя Аскольда, над якими розпростер у благословенні свої руки Ісус Христос.

Всі об’єми собору були промальовані золотими і блакитними вертикалями, завдяки чому здавалося, що споруда висить у небі. Білі стіни були зведені зі спеціального надміцного скла, і під час вечірньої служби собор світився зсередини святково і таємничо у сутінках. Цей собор стояв урівень із Михайлівським Золотоверхим, бо здіймався з високих мурів Християнської Академії, виразно відрізняючись від своїх старших побратимів модерними рисами нової архітектури XXI століття, зберігаючи водночас тяглість історичної традиції.

Крейда, забувши на мить про своє вбрання смертника, замилувався собором Воскресіння Христа, завдяки якому величезний майдан, що починався від Володимирської вулиці і, розширюючись, ішов до самих схилів Дніпра, став завершеним, поєднавши старовинну землю з новою історією.

«І все ж, шкода будівлі ГЕПРУ» — ще раз із сумом подумав він. І в цю ж мить здригнувся від страху, бо чиїсь руки надягли йому на голову солом’яний бриль. Подумав, що так починається підготовка до страти на електричному стільці — на голову кладуть пласку залізну беретку.

— Тату, це я. Боюсь, щоб ви не схопили теплового удару.

Перед Крейдою стояв його син Кузьма.

— Ти ж носив окуляри… — розгублено сказав Крейда, не розуміючи, в чому змінився Кузьма.

— Зробив корекцію.

— Але все ще мружишся.

— Так, — покірливо погодився Кузьма. — Я думав — ви загинули, тату. Вибачте. Мама виплакала всі очі.

— Ніхто мене не шукав, — поскаржився Крейда.

— Ми з мамою шукали, — твердо заперечив Кузьма. — Але нам сказали…

— Сказали, сказали… А мені сказали, що я ворог України. Мені що — погодитись із цим?

— Вибачте, тату.

Тиха і байдужа покірливість Кузьми упереміж із незрозумілою впертістю прикро вразили Крейду, який відчув разючу зміну в синовому характері, тільки не міг збагнути — в чому вона полягає? Сина наче підмінили.