Розділ VII КУЛЬТУРА ПІВНІЧНОАМЕРИКАНСЬКОГО РЕГІОНУ

1. Сполучені Штати Америки. Культура раннього колоніального періоду

2. Формування американської нації та її культури в пізній колоніальний період

Зміцнення влади метрополії, починаючи з часів Реставрації, потім — після "Славної революції" 1688 року - в період правління Сванського дому, відбувалося в ситуації перманентного наростання суперечностей між соціально-економічними інтересами колоній і політико-економічними амбіціями англійської корони. Розвиваючись традиційним для колоній шляхом, американська економіка орієнтувалася, головним чином, на виробництво сільськогосподарської та промислової сировини, яка використовувалася для збагачення метрополії. Звичайно, це затримувало технічний прогрес, ускладнювало рух колоній іманентним для них шляхом буржуазного розвитку. Особливість останнього визначалася господарською спеціалізацією Півдня, Півночі та Центру Північноамериканського континенту, яка склалася на межі XVII—XVIII століть.

На Півдні рабовласницька плантаційна система господарства ефективно діяла за рахунок високорентабельного виробництва тютюну, рису, індиго, бавовни. Необхідність у робочих руках задовольнялася за рахунок збільшення кількості чорних рабів, чисельність яких особливо зросла після 1713 року. Рабство в південних колоніях набуло особливо безжалісних форм, законодавчо оформившись у суспільну

інституцію.

До 60-х років XVII століття взагалі не існувало спеціальних законодавчих актів, які б визначали становище американських нефів. У той час кількість рабів-африканців була невеликою, їх експлуатація мала домашню форму й не була визначальною для економічного буття колоній.

На початку XVIII століття з переходом до плантаційних форм експлуатації докорінно змінюється соціально-класова структура колоніального суспільства, де расові відмінності збігалися зі становими, з розподілом на рабів і рабовласників. Склалася розвинута інституція поневолення. Ця зміна в соціально-економічному бутті колоній супроводжувалася глибинними процесами соціальної, расової, етнічної ідентифікації американських негрів.

У Новому Світі африканці опинилися у становищі не лише відірваності від культурних, етнічних, соціальних коренів. Вони перестали розглядатися як особистості. Виникла ситуація, коли відмінності в географічному положенні, соціальному минулому, мовах, релігійних віруваннях, величезна віддаленість від батьківщини й розкиданість по всій колоніальній території не дали змоги створити соціальну інституцію для збереження й розвитку батьківської африканської культури. Африканці змушені були адаптуватися до нового чужого й ворожого середовища. Розпочався процес мовної, побутової й соціально-культурної асиміляції негритянського населення. Воно переймало традиції, звичаї, навички, англійську мову. Цьому також сприяло прилучення африканців до християнства. Широка місіонерська діяльність баптистів та методистів закладала нові емоційно-психологічні узи — релігію, яка дарувала нефам надію на спасіння, звільнення від страждань, надавала смисл їхньому життю. Таким чином формувалися об'єктивні передумови виникнення нової соціально-расової спільності.

На формування уз братерства впливала расова дискримінація, ідеологія "білої вищості" і довічної "расової неповноцінності" чорних. Ідеї расизму глибоко проникли у свідомість американських колоністів, гальмуючи темпи асиміляції, які були різними в Південних і Північних колоніях.

Незважаючи на те, що на всій території Нового Світу рабство сприймалося як звичайний факт, соціально-культурна, економічна ситуація в Новій Англії створила сприятливіші умови для культурної асиміляції народів. Багатогалузеве господарство, превалювання фермерства, розвиток міст потребували кваліфікованої праці рабів, яких часто вважали членами сім'ї. Вони безпосередньо стикалися з домашнім життям, працею білих хазяїв. Посилилося расове змішування, в результаті якого мулати стали частиною негритянського населення, місцевого зокрема. В середині XVIII століття в містах Нової Англії з'явився прошарок вільних негрів.

На відміну від жорстоких рабських кодексів Півдня, законодавство північноамериканських колоній розглядало рабів не лише як приватну власність. Вони мали певні юридичні права, позбавлення їх життя визначалося як тяжкий злочин. У Нью-Йорку, Філадельфії виникли перші благодійні школи для негрів.

Розвиток буржуазних відносин у більш "чистому" вигляді був характерним для центральних колоній (Нью-Йорк, Пенсільванія, Нью-Джерсі) та Півночі. Перевага фермерського типу ведення господарства, зростання його комерційного напряму и пов'язана з цим виробнича спеціалізація стимулювали активність місцевої промисловості. Це у свою чергу, зумовило велике зростання чисельності населення за рахунок неанглійців — німців, шотландців, ірландців, африканців. Унаслідок цього значно збільшилася кількість міст

З розвитком ремісництва й сільського господарства, їхньої спеціалізації, зростання місцевого промислового виробництва, розширення асортименту внутрішніх і зовнішніх торговельних морських, річкових та сухопутних перевезень формувався єдиний американський ринок, нова міжколоніальна економічна співдружність з міцним комплексом загальних інтересів. Закладався економічний фундамент формування нової нації, створювалися об'єктивні умови для об'єднання колоній у неподільний державний організм, незалежність якого ще треба було завоювати.

Прогрес, досягнутий колоніальною економікою в середині XVIII століття, не змінив, проте, її основного напряму. Американське суспільство залишалося сільськогосподарським. Не випадково своєрідність умов формування нової нації, характер національно-визвольного руху визначалися специфікою розвитку аграрних відносин, на фунті яких у сільському господарстві в майбутньому сформувався американський шлях розвитку капіталізму. Система земельних відносин поєднувала феодальні установи, плантаційні та фермерські господарства.

Сільськогосподарська праця ідеалізується масовою свідомістю як діяльність, якою споконвіку займалися американці, починаючи з піонерів переселенського руху. Вона постає основною запорукою життєвості й гармонійного розквіту суспільства і його громадян. Пізніше образ людини землі — фермера — стереотипізуеться національною свідомістю як уособлення божественної обраності, праведності життя, носія найбільш шанованих чеснот майбутньої американської нації — працелюбності, патріотизму, природності, чесності. Не випадково Америку уявлятимуть як країну незалежних фермерів, що є основою її свободи. Надовго цей стереотип стане глибоко вкоріненою культурною традицією.

Значний вплив на формування американської нації мав розвиток політико-правових відносин, зростання політичної самосвідомості колоністів. Тривалий час (до середини XVIII ст.) у них визрівала ідея економічної незалежності, але процеси соціального життя колоній поступово набували дедалі гострішого політичного характеру й виразнішого національного відтінку. З поглибленням суперечностей між колоніями й метрополією ширився патріотичний рух, учасники якого виступали проти експансіоністської політики Англії, критикували її меркантилізм щодо політико-економічного життя колоній. Визнання англійського підданства й пов'язані з ним права та привілеї з часом доповнюються новим для поселенців почуттям прихильності до американської вітчизни, до землі, де вони народилися й зросли, усвідомленням спільних стосовно метрополії інтересів.

Своєрідність "американської" ситуації полягала в тому, що формування єдиної нації перепліталось як з боротьбою за визволення від колоніальної залежності, так і зі зростанням демократичного руху в колоніях, боротьбою за політико-економічні зміни у внутрішньому житті.

До другої половини XVIII століття в американському суспільстві, на відміну від західноєвропейського, соціально-класова диференціація була менш виразною через більшу "мобільність" населення. Тому, незважаючи на поглиблення класового розмежування, форми соціального протесту не досягли тієї гостроти й масштабів, які характеризували суспільне життя країн Старого Світу. Крім того, цьому сприяла й наявність великого простору "вільних" земель Дикого Заходу, що давало змогу уникати жорстоких репресій від переможців у тому чи іншому класовому конфлікті. Поступово утворився спільний фронт боротьби за національну незалежність і демократизацію внутрішнього життя колоній. У процесі розвитку патріотичної кампанії з'явилися нові форми демократичного руху. На зміну "політиці законодавчих дебатів" прийшла "політика вулиці", політика масових виступів "низів", виникли перші революційно-демократичні організації "Синів свободи", які відіграли важливу роль у визвольному русі, у становленні міжколоніальних зв 'язків. Початок і середина XVIII століття позначені культурною, суспільною й політичною діяльністю видатного представника американської нації, ім'я якого найбільше вшановується народами Америки, — Бенджаміна Франкліна (1706— 1790 рр.). Син ремісника, він прославився в наукових колах як учений з передовими поглядами, який зробив ряд винаходів, пов'язаних із природою електрики, пропагуючи наукове природознавство та виступаючи проти релігійного фанатизму. Американський учений залишив також наукові роботи, присвячені питанням історії й політекономії. Як активний прихильник розвитку буржуазних відносин (з ідеалізацією характерних для них товарно-грошових відносин) Б. Франклін довів наявність взаємозв'язку між вартістю товару й кількістю витраченої на нього праці, критикував систему рабовласництва, доводячи більшу ефективність буржуазного підприємництва.

Перу Б. Франкліна належить один із перших документів американської історії, в якому передбачався рух північноамериканських колоній в іманентному напрямку — план їх об'єднання в союз. Запропонувавши в 1754 році співвітчизникам новий шлях розвитку, Б. Франклін став у майбутньому одним із визначних лідерів боротьби колоній за політико-економічну й духовну незалежність. Як ідеолог буржуазного просвітництва, прагнучи реалізувати свої теоретичні погляди на практиці, Франклін стояв біля джерел формування національної освіти. З його ім'ям пов'язують створення в 1727році Філадельфійської хунти, завдання якої полягало в освіті городян, появу в 1743 році Американською філософського товариства.