Розділ VII КУЛЬТУРА ПІВНІЧНОАМЕРИКАНСЬКОГО РЕГІОНУ

Портрети Д. С. Коплі, Р. Ерла, Ч. Піла мовою живопису затверджували новий образ загальнонаціонального героя — творця революції. Виникає величезна кількість зображень Дж. Вашингтона, Б. Франкліна. У творчих пошуках живописців відобразилося піднесення національної самосвідомості. Герої історичного портрету уособлювали життєстверджуючий оптимізм, віру в розум і соціальну справедливість, пошуки й устремління XVIII століття, для якого мірилом цінності особи поступово стають власні достоїнства людини, а знатність і суспільний стан відходять на другий план. Створюються цікаві жіночі образи, позбавлені сентиментальності, часто — зовнішньої привабливості, хоча в них відчувається розвинуте почуття власної гідності, внутрішня сила.

Змінюється ставлення до мистецтва архітектури. Вона набуває громадянського, героїзованого звучання. Будується велика кількість громадських споруд. Розвиваються графіка та мистецтво газетно-журнальної карикатури. Все підпорядковується намаганням уславити характер, гідність, незалежність, героїзм американців.

Просвітницькі ідеали демократії та республіканізму стимулювали розвиток світської літератури. Громадянська лірика Ф. Френо, епічні поеми Дж. Ірамбулла, Т. Дуайта відображали героїку часу. Піднесення музичної народної творчості подарувало велику кількість патріотичних пісень, маршів. Розвивається професійне мистецтво композиції (Б. Карр, Дж. Г'юїт), хоча порівняно з народною музикою в ньому менше виявився оригінальний та неповторний американський феномен.

У період революційних воєн відбувається становлення американської драми як національного явища. Ранні пам'ятки цього жанру, маючи напутньо-виховний, моралізаторський характер, відіграли велику роль у формуванні стереотипів національного характеру. Якщо багато видів американського мистецтва, маючи європейське походження, досить швидко стали художньо самостійними, то театр був винятком. Відносна нерозвинутість, порівняно з західноєвропейською, американської драматургії не завадила саме їй стати благодатним ґрунтом для становлення й утвердження національних стереотипів. Запозичені популярні у Старому Світі жанрові форми наповнювалися якісно новим змістом. Оперативність і демократичність драматургії давали змогу їй через моделювання характерів віддзеркалювати багатоманіття соціально-національного обличчя американської культури. У ранніх драмах формується національний стереотипний образ "шляхетного воїна". У цей час він був представлений історичними особами - військовими, офіцерами Республіканської армії, які були носіями високої моральності, провідниками ідеалів молодої держави. Драматургія, п'єси Д. Берка, В. Данлепа зокрема, ще не мала розвинутої системи повнокровних образів-характерів, але вона стала важливою формою художнього осмислення національних ідеалів.

Ідеї завоювання незалежності та утвердження молодої нації зумовили підвищений інтерес до формування національних кадрів для розвитку вітчизняного господарства. Виховання "корисною громадянина" передбачало формування почуття соціальної відповідальності, одержання професійного знання з орієнтацією не лише на власний престиж, а й на користь і славу республіки. Завдяки секуляризації освіти, розвиткові фундаментальних наук, природознавства, юриспруденції, медицини формувалася інтелектуальна національна еліта.

Остання чверть XVIII століття була ознаменована ще однією культурно-історичною подією, яка мала дійсно революційне значення для становлення американської нації, її негритянського елемента. У 70—90-ті роки з'являються перші організації вільних негрів - негритянські общини методистської і баптистської церков, Бостонська негритянська масонська ложа, Філадельфійське вільне африканське товариство, літературні гуртки. Зароджуються елементи групової солідарності нефів, їхньої расово-етнічної самосвідомості. Пізніше це відіграло важливу роль у розвитку визвольного руху рабів, особливо напередодні у роки Громадянської війни.

4. Загальноамериканська культура в умовах прискореного розвитку капіталізму

Події кінця XVIII – початку ХІХ століття при скорили процес національної консолідації, формування загальноамериканської культури, оформлення найхарактерніших ланок внутрішньополітичної структури позицій зовнішньої політики США, їхнього загальноціонального напряму. Після прийняття федеральної Конституції І789 року був створений загальнодержавний уряд, першим президентом обрано Дж. Вашингтона.

Прискорений розвиток капіталізму в США на промислово-аграрній основі відбувався в цей період у межах так званою гамільтонівського курсу національної економіки (О. Гамільтон - міністр фінансів), який передбачав рил протекціоністських заходів, проведення політики державної підтримки вітчизняної промисловості, торгівлі та сільського господарства, використовуючи для нього "широку інтерпретацію" конституції (здійснення принципу "суспільної корисності" будь-яких урядових заходів, якщо вони не заборонені законом).

Як факт повсякденного життя, протекціонізм, котрий був суттєвою ланкою внутрішньої політики американської держави, мав великий вплив на формування "американського характеру". Дійсність чітко виявляла ідеальність образу індивідуаліста, успіх якого в соціальних пі економічних сферах ґрунтувався тільки на власних силах окремого індивіда.

Економічні реформи Гамільтона посилили поляризацію політичних сил, у результаті чого виникли перші американські партії — федералістська, лідером якої став О. Гамільтон, та демократично-республіканська на чолі з Т. Джефферсоном. У 1800 році на чергових президентських виборах переміг І. Джефферсон, з ім'ям котрого американці пов'язували радикальні "зміни в усіх царинах суспільного життя.

Особливо привабливими для основної маси населення штатів були обіцянки демократичних перетворень найважливіших сфер соціально-економічного життя американського суспільства, утвердження на практиці буржуазних прав і свобод, проголошених у Біллі про права. Але з часом політичний прагматизм, схильність до компромісу стали характерними рисами політики республіканця Т. Джефферсона. Спадкоємність щодо політики попередніх адміністрацій також декларувалася як один з основних напрямі] діяльності державного керівництва. Не випадково, саме : цього періоду почав розвиватися характерний принцип американської двопартійної системи — континуїтет.

Кардинальність ініціатив республіканців обмежувалася посиленням на Північному Сході та Південному Заході сепаратистських настроїв, організацією заколотів, які мали на меті створення незалежних держав на територіях Нової Англії західних штатів і частини іспанських колоній. Небезпека розколу нації та держави затримала, але не змінила напряму соціально-економічного розвитку американського суспільства. Як не припинила закріплення буржуазно-демократичних тенденцій складна міжнародна ситуація та англо-американська війна 1812 року.

Англо-американський збройний конфлікт 1812—1815 років не був викликаний реальною загрозою втрати незалежності й територіальної цілісності США. Утвердження гарантій державної безпеки від будь-якої майбутньої зовнішньої агресії використовувалося як важливий аргумент обґрунтування експансіоністських планів керівництва США щодо Канади та Флориди. Розвиток подій (активний опір канадців, небажання багатьох американців добровільно брати участь у воєнних операціях, зрада штатів Нової Англії і як наслідок — успіхи англійців) зміцнив американський народ, у результаті чого англійці зазнали поразки.

По закінченні англо-американської війни політико-економічне життя США стало відносно спокійним. Із сепаратизмом Нової Англії було покінчено, зміцнилася єдність нації, "Ера доброї злагоди" (The Era of Good Feelings) — як назвали сучасники президентство Джеймса Монро — мала стати часом безпрецедентного розквіту національної промисловості, зміцнення права приватної власності й національної державності, суттєвої зміни внутрішньополітичної атмосфери.

Ілюзорність загальної гармонії виявила економічна криза 419 року. Крім того, посилення у федеральному уряді позицій представників рабовласницького Півдня стимулювало експансіоністські настрої в країні. Рабство поширилося

Захід, за межі Міссісіпі. Територія США значно збільшилася за рахунок приєднання до їхнього складу нової землі - територій поселення індіанців, витіснення та фізичне знищення яких набуло безпрецедентного характеру Цинізм подібних діянь полягав у тому, що ущемлення прав корінних жителів Північної Америки розглядалося як природний розвиток взаємовідносин аборигенів і "білих братів" у процесі прогресуючого розвитку цивілізації, як необхідність слідувати "намірам творця Всесвіту", усуваючи будь-яку нерівність між його "білими та червоними дітьми", встановлюючи щирі стосунки між президентом-батьком та його дітьми-індіанцями. При цьому, треба підкреслити, що, незважаючи на вимушеність процесів трансформації життєвого й господарського укладу, індіанці виявили неабияку стійкість до тих європейських соціально-політичних настановлень і традицій, які виходили за межі їхніх моральних цінностей, продовжуючи зберігати — з невеликими змінами в ритуалах, поняттях, орієнтаціях — свої стародавні релігії.

Насильне приєднання територій Дикого Заходу пов'язувалося з вищими інтересами США, їхнім розквітом, міжнародним визнанням, з гідністю й могутністю нації. Із завоюванням незалежності віра в особливу місію Америки стала важливим фактором формування американського націоналізму. Американський націоналізм, внутрішня й зовнішня експансія взаємно переплітаються в "єдиній комбінованій системі політики". Вона ввійшла в історію США як доктрина Монро.

Стрижнева ідея доктрини Монро — поділ світу на дві частини: американську та європейську. Географічне розташування передбачало відмінність інтересів націй. Крім того, економічні навички, працелюбність та енергійність народу США утверджують переваги їхніх прав у Південній і Північній Америці. Остання проголошується законною власністю великої та швидкозростаючої нації. Будь-який замах європейських країн на територію Західної півкулі сприймається як загроза безпеці й щастю Сполучених Штатів. У свою чергу американська держава зобов'язується щодо внутрішніх справ європейських держав дотримуватися політики невтручання. У зв'язку з цим був сформульований один із центральних принципів доктрини Монро -- принцип неколонізації". Західна півкуля оголошувалася закритою для створення європейських колоній, а перехід колишніх іспанських колоніальних володінь до інших держав Європи забороняється ("принцип непереходу").

На противагу легітимізмові принципи невтручання й неколонізації мали прогресивний характер. Але треба враховувати, що "єдина комбінована система політики", спрямована проти колоніальної монополії європейських країн, проводилася з метою збільшення власного впливу в Західній півкулі, слугувала реальним практичним інтересам місцевих купців, судновласників і промисловців Нової Англії. Пізніше доктрина Монро, яка не була законодавчо оформленою, неодноразово по-різному тлумачилася, використовувалась у подальшій боротьбі Сполучених Штатів за вплив у Західній півкулі проти країн Латинської Америки та Європи.