Розділ 3. РЕМЕСЛА ТА УЖИТКОВЕ МИСТЕЦТВО В ЧАСИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Роль міста в економічному розвитку держави.

Внаслідок відокремлення ремесла від землеробства почали з'являтися і міста. Вже в XI ст., за даними літописів, існувало 119 міст. Іноді невеличке ремісниче селище розросталося в помітний економічний осередок, будувало укріплення й перетворювалося в город-місто. Часом город будував князь, покликавши туди ремісників і торговців. Приміром, заснувавши у XIII ст. Холм, галицький князь Данило прикликав туди ремісничо-торговельний люд, заохочуючи його різними пільгами. В інших випадках у город-місто перетворювалася укріплена боярська садиба. Поселення міського типу в ті часи складалися з двох головних частин: замку (дитинець) і міста. Розвиваючись, місто обростало передмістями, які часто оточували новими стінами.

Серед давньоруських городів-міст Придніпров'я і західних земель особливо виділялись Київ, Чернігів" Переяслав, Володимир на Волині, Галич на Дністрі, Холм. Найбільшим містом у ХП— XIII ст. був Київ, де жило, імовірно, кілька десятків тисяч мешканців. Київ справляв величезне враження на іноземців. За словами сучасника, в Києві налічувалося 400 церков (це число, мабуть, дуже перебільшене) і 8 ринків. До початку XII ст. Київ був головним центром транзитної торгівлі між Сходом і Заходом. У передмісті і в окремих кварталах Києва постійно жило багато іноземних купців.

Склад населення Києва був дуже різноманітний. В основній частині міста, що лежала на високому правому березі Дніпра, жили аристократи — князі, бояри, а також купці. Купці об'єднувалися в сотні (організації, подібні до пізніших гільдій) і разом із старостами ремісничих об'єднань і багатими майстрами відігравали чималу роль в громадському житті. Головну масу міського населення становили дрібні ремісники, значну частину яких нещадно експлуатували купці, феодальна знать.

Разом з тим міста виконували оборонні функції. В цьому плані серед них перше місце за своїм значенням і рівнем розвитку також займав Київ. Він бурхливо розбудовується, укріплюється першокласними оборонними спорудами й перетворюється на один з найбільших у Європі центрів ремісничого виробництва. В ньому жило до 50 тис. осіб, а в Новгороді — до ЗО тис. осіб, тоді як у Лондоні — 20 тис. Другим за розміром і значенням містом був древній Чернігів. Важливу роль відігравали також Любеч, заснований не пізніше 882 р., Вишгород — не пізніше 946 р., Білгород, Родень, Воїнь — не пізніше 980 р., Переяслав — не пізніше X ст. та ін. Але за своїми розмірами і кількістю населення ці міста значно поступалися Києву, маючи по 3—4 тис. жителів кожне.

Ставши значними ремісничими центрами, міста перетворювались і на торговельні осередки. Згодом багато з них ставали й адміністративними центрами окремих давньоруських земель. Найбільш укріплена центральна частина міста була його кремлем, який називався дитинцем. У ньому жили князі, бояри та інша знать. В окремих містах укріплювались і посади, населені ремісниками і торговцями.

Усі стародавні руські міста були розташовані на високих місцях берегів річок, зручних для оборони. їх завжди оточували штучними укріпленнями — високими земляними валами, глибокими ровами та дерев'яними стінами. Квартали ремісників і дрібних торговців часто розташовувались на низьких берегах річок, там були і значні торги. Такі нижні частини міст називалися подолами. Вони перебували під захистом укріплених верхніх частин. Туди прибували кораблі купців, що пливли по річках з різних регіонів Русі й зарубіжних країн. Ремісничі квартали існували й у верхніх частинах міст. Житла ремісників та їх майстерні були невеликими наземними та напівземлянковими будівлями на півдні і рубленими з дерева на півночі. В укріпленій центральній частині міста розміщувалися кам'яні палаци та великі дерев'яні будинки князів, бояр і великих купців, а також кам'яні собори та церкви.

Висока самобутня культура Київської Русі, спільна для всієї її території, яскраво представлена пам'ятками стародавніх міст.

Розвиток ремесел.

Особливо високого рівня розвитку в Київській Русі досягло ремісниче виробництво. Воно було багатопрофільним, а ремісничі майстерні — спеціалізованими. Існувало понад 60 різних спеціальностей. Центрами ремесел були міста.

Міське ремесло відрізнялося від сільського складнішим характером виробництва і вищою якістю виробів. Домницю, наприклад, у місті робили на спеціальному глиняному підвищенні і більшою порівняно зі сільською. Ковальство на кінець XI — початок XII ст. розділилося на низку спеціальностей. Від нього відокремились зброярі, щитники, гвіздочники. Ковальські роботи виконували і майстри, які вже не були безпосередньо пов'язані з металургією. Отже, можна говорити про початок відокремлення ковальства від металургії в містах.

Різноманітнішим, порівняно з селом, був і асортимент виробів у місті. Там виготовляли різні речі побутового призначення: ножиці, залізні скриньки для коштовних речей, замки досить складної конструкції, а також інструменти для ремісників різних спеціальностей, зброю і спорядження. Особливо якісними були давньоруські панцирі.

Високого рівня досягло виготовлення заліза у сиродутних горнів з болотних руд. Починають утворюватися залізообробні центри. Зокрема, на місці сучасного с. Городиська на Житомирщині діяли десятки горен, які обслуговувало чимало майстрів із числа місцевого населення. У багатьох селах і городищах стояли кузні, де вироблявся широкий асортимент товарів. Вони характеризувалися спільністю форм, розмірів і схожою технологією виготовлення. Серед них не менше 20 найменувань сільськогосподарських і промислових знарядь праці (наральники, лемеші, чересла, серпи, остроги, гарпуни), понад 40 найменувань предметів побутового й господарського призначення тощо. Руські майстри славилися виготовленням мечів, шоломів, кольчуг.

Поширеним було деревообробне ремесло. З'явився токарний верстат, на якому обробляли дерево, збільшився асортимент дерев'яних виробів, ускладнилися їхні форми. Майстри навчилися робити дерев'яні колеса зі спицями. Продовжувалося виробництво предметів з кісток і рогів тварин. Кістковорізальні майстерні існували на Замковій, Старокиївській горах і на Подолі в Києві, Білгороді та в інших містах. З каменю виготовляли жорна, точильні бруски, пряслиці тощо. Одним із центрів виробництва жорен стало побережжя р. Сибок, притоки Південного Бугу, а пряслиць, натільних хрестів і підвісок — кар'єри Овруцького кряжа. Розвивалися ткацтво й кравецтво. Не пізніше XI ст. розпочалося виготовлення виробів зі скла. З Києва склоробне виробництво поширилося на північно-східні слов'янські землі. У IX—на початку X ст. майже повністю зникає ліпна кераміка, а на зміну їй приходить посуд, виготовлений на ручному гончарному крузі. Дещо пізніше на гончарних виробах почали ставити клейма, зокрема й тризуби. З X ст. розквітає ювелірне ремесло Київської землі, з'являються школи художньої залізообробки ремісничих виробів, а XI ст. створюються майстерні з виробництва емалей. У цей період виникли професії каменярів, штукатурів, спеціалістів з виготовлення плінфи, вапна тощо.

Великої слави зажили давньоруські ювеліри, їм були відомі всі технічні прийоми, які знали майстри передових країн тодішнього світу. Вони оволоділи складною технікою черні, фігурного литва, і, нарешті, перегородчатої емалі, створили справжні шедеври художнього ремесла. Різні оздоби з міді, золота, срібла були широко відомі не тільки на Русі, а й далеко за її межами.

Свою продукцію майстри обмінювали на інші товари або продавали на торгах. Збільшилася кількість купців, які спеціалізувалися на купівлі-продажу різних товарів. Посилився їхній вплив на вирішення справ. Торгівлею у широких масштабах займалися також князі й бояри. Збираючи данину з підвладних народів, вони зосереджували її в Києві, а потім вивозили на чужоземні ринки. Посередниками в такій торгівлі виступали або купці, або залежні від феодала торгові люди. Визначилися напрямки і шляхи зовнішньої торгівлі. Залозним шляхом рухалися купецькі каравани до Приазов'я, Кавказу, Середньої Азії, Грецьким — до Візантії, Соляним — у Галицьку землю й далі в Західну Європу, системою річок і доріг — на північ. З Київської землі та інших українських територій найбільше вивозилося хутра, воску, меду, шкір, ремісничих виробів. Натомість завозилися коштовні тканини й посуд, зброя, прикраси, інші високохудожні вироби. Поряд з іноземною монетою з'явилася й місцева. Володимир Святославич почав карбувати власні злотники й срібляники. Але з XI ст. основною грошовою одиницею стає гривня, злиток срібла різної ваги. Київська гривня важила близько 160 г, в інших місцевостях — 95—195 г.

Досконалістю відзначались також вироби міських гончарів. їх вони випалювали в спеціальних горнах. Поширилось і виробництво цегли або "плінфи". Для декоративних цілей — оздоблення підлоги, стін — поряд з великими цеглинами використовували й плитки з поливою і складним візерунком.

Окремими видами ремесла в місті були: теслярство, ткацтво і кравецтво, обробка шкіри, льону і вовни, виробництво скла, обробка кості й каменю. У великих містах у цей час існувало понад 40 ремісничих фахів. Ремесло в Київській Русі досягло дуже високого рівня розвитку.

Помітних успіхів було досягнуто в будівельній справі та в архітектурі. В період Київської Русі побудовано такі прекрасні споруди, як Десятинна церква, Успенський і Софійський собори, а також Золоті Ворота в Києві, Спаський і Борисоглібський собори в Чернігові, численні князівські й боярські палаци. За Володимира Мономаха (XII ст.) на Дніпрі збудовано дерев'яний міст.