Розділ «Тема 7. Світ у післявоєнний період (друга половина 40-80-ті рр. XX ст.)»

Потрібно пам'ятати, що основною тенденцією післявоєнної доби стало протистояння. Це, по-перше, протистояння між двома наддержавами (США і СРСР); по-друге, між демократією і тоталітаризмом, по-третє, між націоналізмом та інтернаціоналізмом.

Війна привела до зміни економічного балансу. Утвердилася фінансова гегемонія США. СРСР значно поступався американському економічному потенціалу. Англія і Франція відійшли на другий план. Країни фашистського блоку після війни були надто зруйновані і опинилися під контролем переможців.

Тому у післявоєнний період головним напрямом політики багатьох держав було вирішення економічних проблем. у таких умовах і на фоні розколу світу на "двополюсний" (Радянський Союз і так звані "прорадянські" країни Центральної і Східної Європи і під домінуванням США) відбувалося прийняття і неприйняття "плану Маршалла"1 Щодо західноєвропейських країн, то "план Маршалла", безумовно, відіграв важливу роль у відбудові їх економіки. Він передбачав утворення європейської кооперації і оздоровлення національних валют. За це американці отримували доступ на європейські ринки, пільги з поставок сировини тощо.

У Східній Європі, де знаходились радянські війська (Болгарія, Румунія, Польща, Угорщина, Чехословаччина, Східна Німеччина), було згодом утворено Раду Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) як "соціалістичну альтернативу" "плану Маршалла".

Таким чином, у післявоєнний період відбувся розкол світу на два табори: один під егідою США, інший - під керівництвом СРСР. Тому можна стверджувати, що подальша доля світу багато у чому залежала від стосунків цих двох держав. Поступово формується так зване "блокове мислення", глобальне протистояння, а головне, світ вступив на десятиліття в епоху "холодної війни", яка час від часу вибухала регіональними конфліктами або загрожувала людству новою термоядерною війною.

І хоча в історичній літературі питання точного початку "холодної війни" залишається дискусійним (термін уперше вжив Б. Барух, радник президента США Г. Трумена, запровадив у вжиток державний секретар Д. Ф. Даллас, озвучив у 1946 р. екс-прем'єр Великобританії у. Черчилль у Вестмінстерському коледжі м. Фултона (США). Проте явище суперництва стало глобальним. Нечуваних розмірів досягла мілітаризація не тільки в економіці, але й у політиці, ідеології.

Іншою стороною політики "холодної війни" як явища міжнародного стану стало формування військово-політичних блоків. Так, у квітні 1949 р. у Вашингтоні було підписано договір про утворення Організації Північно-Атлантичного договору (НАТО) за участі США, Канади, і десяти європейських країн. Країни НАТО погоджувалися надавати одна одній різні види допомоги, включаючи і військову, утворювали американські військові бази на своїх територіях.

За статутом вищим органом НАТО є сесія Ради НАТО, а між її засіданнями діє Постійна Рада і Військовий комітет. Штаб-квартира НАТО до 1966 р. знаходилась у Парижі, а пізніше - у Брюсселі.

Досить довго СРСР і країни "соціалістичного блоку" залишали без відповіді утворення НАТО. І лише після входження ФРН у цю організацію (1954 р.), у травні 1955 р. у м. Варшаві утворили Організацію Варшавського договору. До неї входили СРСР, Польща, Болгарія, Угорщина, Румунія, Албанія (до 1968 р.), Чехословаччина. Ця організація, крім статей про її миролюбний характер, зобов'язувала, у разі нападу на країну -учасницю, надавати їй допомогу всіма засобами, включаючи застосування зброї.

Студентам необхідно знати, що упродовж 50-х років XX ст. виникло кілька інших військо-політичних блоків: у 1951 р. АНЗЮС (США, Австралія, Нова Зеландія); у 1954 р. СЕАТО (США, Англія, Франція, Австралія, Нова Зеландія, Філіппіни, Таїланд, Пакистан); у 1955 р. - 1959 р. Багдадський пакт (Англія, Туреччина, Пакистан, Іран, Ірак), а з 1959 р. цей блок став називатися СЕНТО - Організація Центрального договору (після того як з неї вийшов Ірак).

Таким чином, 50-ті роки XX ст. стали періодом утворення біполярного світу, що у свою чергу, призвело до активізації політичного і військового напруження. Хоча у чистому вигляді ця біполярність проіснувала до початку 60-х років, коли у політичну орбіту включилось багато країн Азії, Африки, Латинської Америки, які намагалися дистанціюватися від політики озброєння і конфліктів.

Тут потрібно виділити декілька вагомих подій. Це, по-перше, кубинська революція 1959 року і так звана "карибська криза" 1962 р., коли СРСР і США змушені були піти на взаємні поступки. По-друге, утворення Руху неприєднання (1961 р.) з ініціативи прем'єр-міністра Індії Д. Неру, президента Югославії Й. Броз Тіто, президента Єгипту Г. А. Насера, які оголосили політику неприєднання до воєнно-політичних блоків (до 80-х років до них приєдналася 101 держава).

З цього часу прийнято ділити світ на три складові: 1) капіталістичний; 2) соціалістичний; 3) країни, що розвиваються.

Цей розподіл став передумовою до розпаду частини військово-політичних блоків, які поступово виявляли свою безперспективність, оскільки безперервна гонка озброєння негативно впливала на економіки країн-учасниць. у першій половині 70-х років усе чіткіше почала вимальовуватись ідея політики розрядки.

Зміни у державно-політичних системах

Треба запам'ятати, що з 1945 р. в Європі на зміну самопроголошеним урядам (основа їх - партії, які брали участь у Русі Опору) приходять коаліційні уряди. Взагалі післявоєнні уряди були політично різноманітні, хоча спочатку у багатьох країнах їх основу складали блоки комуністів і соціалістів. Причинами утворення таких урядів були: 1) участь лівих сил в Русі Опору; 2) зростання ліворадикальних настроїв у кінці війни.

Проте консенсус був досягнутий не в усіх країнах. Так, у Польщі через протиріччя всередині Руху Опору почалася громадянська війна. Там боротьбу проти уряду вело підпілля "Воля і Незалежність" - (ВІН), яке було зв'язане з емігрантським урядом у Лондоні. Військові сутички продовжувалися до 1948 р. Паралельно з цією боротьбою свою війну проти поляків на території Польщі вели загони УПА і німецьких партизан ("вервольф").

Громадянська війна відбулася і у Греції, де боротьбу з урядом вів ЕЛАС (Народно-визвольна армія Греції), пов'язаний з комуністами. Особливо жорстокими були бої партизан з урядовими військами у 1947-1949 рр.

Крім того, у післявоєнний період зберігалися фашистські режими у Португалії та Іспанії. Однак у цілому, в Європі у 1945-1948 рр. утвердились демократичні режими. Хоча у Східній Європі процеси демократизації були призупинені впливом радянської політики.