Розділ «Тема 5. Основні аспекти розвитку країн Європи, Америки, Азії та Африки між двома світовими війнами»

У післявоєнний період у світі відбулися серйозні зміни соціально-політичного характеру. Уряди багатьох країн змушені були планувати соціальні зміни під тиском населення. Ці зміни декларувались у рамках соціалізації промисловості. Посилився тиск лівих під впливом подій у Росії: проголошувалась радянська влада у Бремені і Баварії. Взимку 1918 р. у Німеччині відбулися події, які нагадували початок громадянської війни. Соціалістичні перетворення почалися в Угорщині, і, безумовно, у Росії. Однак соціалістичний рух так і не зумів об'єднатися, він залишався розколотим, тому радикального впливу на хід світових подій не мав. Крім того, потрібно пам'ятати, що Європа на цей час уже мала досить серйозний досвід демократизації (конституції, парламентаризм, виборче право).

У цілому під тиском ліворадикальних течій у ряді парламентів Європи ліві партії увійшли до складу урядів.

Проте головними питаннями післявоєнного світу були питання нового політичного устрою. Цим питанням була присвячена Версальська мирна конференція 1919 р., у роботі якої брало участь 27 держав. Вона розробила систему урегулювання політичного становища в Європі, а саме:

- змінилися кордони Європи, були утворені нові країни: Польща, Чехословаччина, Угорщина, Австрія, Албанія, Королівство Сербів, Хорватів, Словенців, Німецька імперія у вигляді Веймарської республіки;

- було утворено Лігу Націй із 45 країн з метою підтримки нового світового устрою;

- переглянуто колоніальну систему. Тепер Ліга Націй мала право видавати спеціальні мандати на управління територіями. Так, до Великобританії відійшли Танганьїка, частина Камеруну, Того. Франція одержала більшу частину Камеруну, Руанди, Бурунді. Тихоокеанські володіння Німеччини були розділені між Японією та Великобританією. Тобто було переділено колонії на користь Антанти;

- Німеччина та її союзники (Австрія, Угорщина, Болгарія і Туреччина) втрачали досить значні території, які також розподілялися між переможцями (за винятком Росії), крім того, вони повинні були виплачувати репарації.

У результаті політичного перерозподілу, який декларувала версальська система, світ не став стабільнішим. Зрозуміло, що післявоєнним миром були незадоволені країни, які програли війну: поза розподілом залишились Італія, Радянська Росія. США, які висунули ряд вимог, також були незадоволені Версалем, оскільки Англія і Франція більшість із них проігнорували.

Студенти повинні розуміти, що версальська система із самого початку виявилася хиткою, вона не лише не забезпечила післявоєнне врегулювання, а, навпаки, загострила політичну ситуацію у світі

Тому у 1921-1922 рр. була скликана Вашингтонська конференція, на якій 14 держав намагались урегулювати спірні питання. На цій конференції були прийняті:

- договір Чотирьох (США, Великобританія, Франція, Японія) про спільний захист прав; і П'яти (США, Великобританія, Франція, Японія, Італія)про обмеження військово-морських озброєнь; - договір Дев'яти (США, Великобританія, Франція, Японія, Італія, Бельгія, Нідерланди, Португалія, Китай) декларував суверенітет Китаю, однак проголошував щодо нього принцип відкритих дверей. Отже, утворена після війни система політичного устрою світу не вирішила конфліктні питання, які постали перед ним як напередодні Першої світової війни, так і після її закінчення. Це означало, що рано чи пізно світ знову повернеться до їх вирішення.

Міжнародні відносини у міжвоєнний період

Формування основних політичних ідеологій між двома світовими війнами

Студенти повинні звернути увагу на те, що тенденції до розширення демократії, лібералізму, які мали місце у світі до початку Першої світової війни і деякий час після її закінчення, у міжвоєнний період дещо змінилися.

Після закінчення війни ліберальні ідеї поступово починають втрачати свій вплив на маси. Тому представники лібералізму намагаються пристосуватися до нових умов, утворюючи нові соціально-ліберальні концепції, які більше тяжіли до лівих поглядів (все частіше зверталися до поняття соціальна справедливість, позитивні свободи тощо), тобто до соціалізму.

У кінці 20- - на початку 30-х років, коли світ опинився у стані економічної кризи, досить поширеними стали погляди, які декларували активне втручання держави в економіку країн. Найбільш сконцентровано ця ідея відтворена у працях англійського економіста Дж. Кейнса (інвестиції держави у найбільш важливі галузі промисловості за рахунок інших, збільшення соціальних витрат та ін.). Тобто все популярнішими стають ідеї сильної держави, далі - сильної влади, яка б захищала народ, що не співпадало з головними теоріями лібералізму.

Необхідно пам'ятати, що саме у 20-30-ті рр. поступово стає популярним консерватизм, збільшується кількість політичних партій консервативного спрямування. Можна говорити про кризу лібералізму і підйом консерватизму у цей період. Однією із причин цього був страх перед більшовизмом, соціалізмом.

Однак соціалістична ідеологія, особливо після 1917 р., коли відбулися революції, спочатку у Росії, потім Німеччині, Австро-Угорщині, виявилася ще досить впливовою. Проте єдності серед соціалістів не було. Російські більшовики бачили по-своєму, через диктатуру пролетаріату, шлях до соціалізму, лідери соціалістів на Заході відкидали шлях диктатури пролетаріату, вважаючи її відступом від марксизму.

Тому відбувся розкол серед соціалістів Європи. Так, у 1919­1920 рр. поряд із відновленим II Інтернаціоналом утворюється III (Комуністичний) Інтернаціонал, інші організації соціалістичного спрямування, наприклад, Робітничий соціалістичний Інтернаціонал.