Розділ «Тема 2. Соціально-політичні та економічні трансформації розвитку країн у XIX ст.»

Спроба підкорити Росію (1812 р.) стала фатальною не лише для французького імператора, але й для деяких країн Європи. Наполеонівські війни активізували національно-визвольний рух, який поєднувався з буржуазно-демократичними ідеями. Закордонний похід російської армії, по суті завершив шостий етап революції.

Можна вважати, що після 1814 р. (реставрація Бурбонів) починається етап контрреволюції. Певну точку у цьому поставив Віденський конгрес, який нібито "відновив" Європу. Гарантом спокою повинен був стати так званий "Священний союз" (Росія, Австрія, Пруссія за підтримки Англії).

Отже, після розгрому Наполеона ситуація в Європі характеризується: а) реакцією; б) поступовим загостренням політичної ситуації.

Студенти повинні розуміти, що за роки революції народні маси отримали певний досвід політичної боротьби за демократичні перетворення. Тому повернення панування земельної аристократії, монархічних інститутів не могло не загострити ситуацію. Крім того, не треба забувати, що активно існувала буржуазія, яка не збиралась знову відступати, віддаючи владу феодалам. Тому друге десятиліття XIX ст. в Європі знову поставило питання про перетворення. Дійсно, із 20-х рр. XIX ст. починається нова серія революційних виступів : Іспанія, Італія. Серйозне загострення соціального становища в Англії активізувало діяльність ліберально-демократичного руху, сприяло виникненню тред-юніонів. Уряд Англії змушений був провести парламентську реформу, яка розширювала виборчі права населення.

Найбільш активні події відбулися знову у Франції у 1830 р. Замість династії Бурбонів (Карл X) на престол зійшов Луї-Пилип Орлеанський ("король-буржуа"), була прийнята нова конституція, встановлено буржуазно-монархічний режим.

Під впливом французької революції 1830 р. вибухнула революція у Бельгії, в результаті якої з'явилось незалежне від Голландії Бельгійське Королівство.

У 1830-1831 рр. також під впливом французької революції почалось польське повстання на території Королівства Польського.

Найбільш активним у цей період став рух за об'єднання Італії (Рисорджименто - Відродження). Ідеї національного відродження захопили й інші країни, наприклад, Угорщину, балканські народи.

Кінець 40-х років XIX ст. характеризується спадом промисловості, що, безумовно, ще більше загострило соціально-економічну ситуацію. У 1848 р. у Франції знову вибухнула революція. Причиною її були старі протиріччя: панування монархії, невдала соціальна політика. Під тиском народних мас була прийнята нова конституція. Ці події стимулювали демократичний рух в інших країнах: Англії, Швейцарії, Іспанії, Італії. Особливого розмаху набули революційні події в Австрії, насамперед в Угорщині (Угорське королівство) під проводом Лайоша Кошута.

Революційний рух на німецьких землях призвів до появи у них конституцій, активізації руху за об'єднання німецьких земель у рамках однієї держави.

Проте у більшості країн революційні виступи було придушено. Однак досягненням подій 1848-1849 рр. було те, що у Європі було ліквідовано феодальні відносини, у країнах утворено парламенти і прийнято конституції. Оскільки основною вимогою цих революцій було встановлення буржуазного устрою, то, можна стверджувати, що у результаті революцій в Європі завершився перехід до буржуазного ладу. Крім того, революції сприяли формуванню національної самосвідомості, що точніше може бути названо розвитком європейського націоналізму.

Подібні тенденції проявлялись і на північноамериканському континенті. І коли Англія спробувала силою придушити американський національний рух, вважаючи цю територію своєю колонією, американці проголосили незалежність і для спільної боротьби утворили Сполучені Штати Америки (1776 р.). Ця боротьба дуже об'єднала американців, які проголосили себе головними борцями за свободу і рівність народів. Щоправда, після прийняття Конституції у 1787 р. замість Декларації Незалежності, почалась напружена боротьба за владу між федералістами і республіканцями. Перші відстоювали ідею централізованої влади в умовах зовнішньої загрози, інші виступали за союз окремих штатів, які існували ще до федерації. Розкол на республіканців і федералістів відбувся одночасно із розділенням на Південні штати, де панували великі рабовласницькі земельні плантації, і Північні - де переважали фермерські господарства, існувала промисловість. Конфлікт між Півднем і Північчю був неминучий. Тому коли президентом США став республіканець Авраам Лінкольн (1860 р.), цей конфлікт почав розгоратись. Південь утворив Південну конфедерацію і розпочав воєнні дії проти Півночі. Так почалась громадянська війна у США (1861-1865 рр.), яка закінчилася перемогою Півночі.

Студенти повинні звернути увагу на те, що у 1863 р.

А. Лінкольн прийняв ордонанс "Про звільнення рабів-повстанців", який поклав початок ліквідації рабства у США.

Отже, у результаті Громадянської війни у Сполучених Штатах встановилася федеративна республіка, яка представляла інтереси всієї нації.

Друга половина XIX ст. в Європі характеризується, по-перше, утворенням у 1860 р. Неаполітанського Королівства, потім, у 1861 р., Італійського Королівства. У 1871 р. було утворено Папську державу.

У німецьких землях на чолі об'єднавчих процесів продовжувала залишатися Пруссія. Упродовж війн із сусідами - Австрією і Францією - було утворено нову Германську імперію на чолі якої стояла династія Гогенцоллернів.

Поліетнічна Австрійська імперія переживала кризу, оскільки, особливо на Балканах, почали діяти націоналістичні рухи. Йдучи на компроміс, уряд Австрії у 1867 р. утворює дуалістичну Австро-Угорську імперію під керівництвом династії Габсбургів. Проте це не вирішило інших проблем імперії, пов'язаних з національно-визвольним рухом (зокрема, слов'янським).

Таким чином, у XIX ст. нові капіталістичні відносини остаточно встановлюються на Європейському та Північноамериканському континентах. Тобто світ поступово переходить через зміни у передових країнах до індустріального суспільства.