Домінантою економічної політики є реалізація основної мети функціонуючої економічної системи – досягнення якнайвищого рівня національного добробуту.
Теорія і практика свідчать, що економіка розвивається успішно лише тоді, коли держава, здійснюючи економічну політику, створює для цього необхідні умови завдяки реалізації широкого спектра економічних функцій.
Відомий американський економіст П. Самуельсон убачає економічну роль сучасної держави у виконанні нею трьох засадничих функцій –забезпечення: 1) економічної ефективності; 2) соціальної справедливості, 3) соціальної стабільності. Ці функції, не виключаючи безлічі інших підходів до їхньої класифікації, можна назвати функціями першого порядку, оскільки всі інші дії держави (регуляторні, перерозподільчі, стимулювальні, нормоутворювальні тощо) підпорядковані реалізації цих перших.
З огляду на викладене слушним може бути таке визначення сутності економічної політики: це цілеспрямована, науково обґрунтована діяльність держави щодо управління функціональним розвитком економіки з метою забезпечення загального добробуту в країні.
Економічна політика, як і будь-яка інша, – це цілі й завдання, які ставлять соціальні суб'єкти виходячи зі своїх інтересів, а також інструменти, за допомогою яких ці цілі досягаються. Характер та зміст цілей залежить від об'єктивних факторів. При цьому для кожного конкретного періоду цілі визначаються проблемами, які виникли і які конче потрібно розв'язати. Ці проблеми бувають неоднаковими за своєю складністю і термінами їх розв'язання. Залежно від цього цілі поділяються на глобальні, основні та поточні.
До глобальних належать цілі, які віддзеркалюють найважливіші завдання суспільства, характеризують його економічний і політичний устрій та спрямовані на правове забезпечення життєдіяльності людей. До таких цілей слід віднести: забезпечення добробуту, економічної свободи, соціальної справедливості тощо, а їх розв'язання розраховане на тривалу перспективу.
Цілі, на базі яких розв'язують цілий комплекс проблем, називають основними. Вони є підвалинами поступового розв'язання глобальних цілей; їх можна конкретно сформулювати і розрахувати на коротшу перспективу (5-7-10 років). Наприклад, підвищити темпи щорічного економічного зростання протягом певного періоду.
Поточні цілі передбачають удосконалення якогось одного боку економічного процесу і потребують оперативного реагування (приміром підвищення заробітної плати, пенсій тощо).
Слід мати на увазі й те, що цілі можуть не тільки доповнювати одна одну, а й протидіяти і навіть суперечити одна одній. Наприклад, забезпечення повної зайнятості зменшує рівень безробіття, але ліквідація останнього може призвести до зниження зарплати, продуктивності праці та ін.
Водночас потрібно розробляти й інструменти, за допомогою яких досягаються цілі. За характером і масштабами впливу на ціль інструменти поділяються на загальні й окремі, прямої та опосередкованої дії (адміністративні та економічні).
Загальні інструменти – це система заходів (бюджетної, кредитної, податкової політики), які застосовуються для досягнення основних цілей.
Окремі інструменти – конкретні заходи (певний податок, відсоткова ставка тощо), які використовуються при певних умовах або по відношенню до певних об'єктів.
Інструменти прямої дії – це ті, які мають приписний характер, тобто обов'язкові для виконання (зазвичай – адміністративні); непрямої дії – ті, що дають можливість вибирати варіанти для досягнення цілі (у першу чергу економічні). Розумне поєднання прямих (адміністративних) і економічних важелів – дуже складне завдання, яке й перебуває в центрі уваги економічної політики, та теорії державного управління.
Економічна роль держави довгий час розумілася однобоко – лише як присвоєння через податкову систему або в інший засіб довільної частини суспільних ресурсів. У XVIII-XIX ст. з'являється теорія про державу як нічний сторож приватної власності (за відомим висловом Ф. Лассаля). Лише в кін. XIX – поч. XX ст. зміцнюється уявлення про організаторську роль держави в економічній сфері. Відповідно розвивається соціальна функція сучасної демократичної держави, а саме: перерозподіл частини суспільних ресурсів на користь незаможних з метою зміцнення стабільності всього суспільства в цілому (концепція соціальної держави).
Найважливішими цілями економічної політики держави є:
• стабільне економічне зростання: повна й ефективна зайнятість;
• орієнтація на інновації і підвищення економічної ефективності: стабільний рівень цін;
• збалансованість державного бюджету: рівновага платіжного балансу.
Складність досягнення цих цілей означає, що жодна економічна система, жодна найрозвинутіша країна світу не можуть забезпечити їх повну реалізацію не тільки в коротко- але й у довготривалому періодах.
Економічна політика – це насамперед, державна політика.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Публічне управління та адміністрування» автора Тимцуник В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Держава як суб'єкт політичної та економічної влади“ на сторінці 2. Приємного читання.
