при визначенні пропорцій маржинального прибутку між центром-"покупцем" і центром-"продавцем" забезпечити оптимальне розв'язання менеджерами зазначених центрів питання обсягу перерозподілюваного продукту і, отже, обсягу виробництва кінцевих банківських продуктів;
здійснювати "справедливий" розподіл реального бухгалтерського прибутку між центрами відповідальності відповідно до їх внеску в цей прибуток;
забезпечувати необхідну основу для складання бізнес-планів нових проектів, нових підрозділів банку, прийняття рішень про вихід на нові рийки;
будучи внутрішнім ціновим орієнтиром, встановлювати обмеження для комерційного (зовнішнього) ціноутворення на конкретні банківські продукти;
• здійснювати диференціацію комерційних цін між ринками і продуктами.
Визначення критеріїв прибутковості ресурсів має найбільш важливе значення, оскільки гроші - основний "продукт" банківської діяльності. При цьому специфіка такого продукту спричинює те, що одночасно з перерозподілом ресурсів між центрами відповідальності відбувається перерозподіл фінансових ризиків. Таким чином, визначення прибутковості ресурсів є не тільки інструментом аналізу прибутку, витрат і цін, але й частиною системи управління банківськими ризиками.
Отже, визначення критеріїв прибутковості ресурсів, крім загальних цілей, має вирішувати такі специфічні завдання:
служити інструментом управління ліквідністю у великому банку шляхом оптимального внутрішнього перерозподілу дефіциту і надлишків грошових коштів між підрозділами або напрямами бізнесу;
забезпечувати управління найважливішою характеристикою банківської діяльності - середньозваженими витратами на капітал, виступаючи, по суті, необхідною нормою прибутковості даного банку;
розмежувати комерційні ризики, що генеруються лінійними підрозділами або бізнесами (насамперед кредитний ризик), і фундаментальні фінансові ризики банку (ризик ліквідності і процентний ризик) за допомогою розділення комерційної і фінансової маржі.
Виходячи з наведеного переліку завдань, можна дійти висновку, що визначення прибутковості ресурсів є елементом стратегічного фінансового управління банку, метою якого є реалізація конкурентних переваг на фінансових ринках при збереженні стабільності і керованості, а неадекватний підхід до визначення прибутковості може спричинити прийняття менеджерами рішень, що формально є прийнятними з погляду фінансових результатів діяльності їх підрозділів або бізнесів, але призводять до фінансових втрат для банку загалом. Особливість механізму оцінки прибутковості ресурсів у банку обумовлює обов'язкову участь в цьому процесі особливого центра відповідальності -Казначейства, до функцій якого належить управління всіма грошовими потоками всередині банку, а також управління фінансовими ризиками.
У наш час застосовуються три методи визначення оцінки прибутковості ресурсів - експертний, ринковий, витратний.
Експертний метод передбачає визначення оцінки прибутковості вищим менеджментом або органом, що відповідає за управління ресурсами банку (наприклад. Комітетом по управлінню активами і пасивами) на основі адміністративного рішення або на основі переговорів менеджерів.
Використання даного методу без належного економічного обґрунтування може призвести не тільки до економічних диспропорцій всередині фірми, але й до втрати підрозділами або бізнесами цільових орієнтирів, пов'язаних з максимізацією прибутку банку загалом. Крім того, енергія менеджерів може бути спрямована на розв'язання питань встановлення вигідних для них кредитних ліній, а не на виконання своїх прямих обов'язків.
На жаль, слід відзначити, що багато великих комерційних банків, прагнучи запозичити світовий досвід, пішли саме цим шляхом ціноутворення, а також безпосередньо використали розрахований за допомогою встановлених таким чином критеріїв маржинальний прибуток як безпосередній орієнтир матеріального стимулювання менеджерів і персоналу підрозділів. По суті, сталася трансформація понять через нерозуміння менеджментом цілей і принципів визначення прибутковості і заміна економічного обґрунтування суто процедурним алгоритмом. Це призвело навіть до того, що деякі фахівці, спираючись на негативну практику, стали відкидати систему оцінки прибутковості кредитів як дезорганізуючу роботу банку.
Головним же є те, що система оцінки прибутковості має бути суто економічною, а прийняття управлінських рішень, зокрема з питань матеріального стимулювання, має спиратися не тільки на показники маржі, розрахованої за допомогою обґрунтовано визначених кредитів, але й враховувати цілу низку показників, що характеризують позиції банку на ринку відповідних продуктів, цільові орієнтири розвитку, специфіку внутрішньої організації, тобто все те, що складає систему стратегічного фінансового планування в банку.
Зазначений підхід заснований на таких припущеннях:
існує ефективний ринок проміжного продукту (у цьому випадку - грошовий ринок) з досить чітко визначеними цінами;
ресурси можуть бути вільно продані/куплені відповідним підрозділом на даному зовнішньому ринку.
Проте одночасне виконання цих двох умов можливе досить нечасто. За відсутності ефективного ринку грошових коштів неможливість застосування даного методу не викликає сумнівів у менеджерів і досить детально описана в літературі з управлінського обліку.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка розвитку» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Удосконалення фінансового аналізу банківських операцій“ на сторінці 3. Приємного читання.
