Розділ 2. ЕКОНОМІКА СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА І АПК

Економіка розвитку

• 2) надати власнику державну підтримку;

• 3) забезпечення його органічними та мінеральними добривами і гербіцидами для технологічного проведення посіву, обробки і збирання врожаю;

• 4) налагодити якісне зберігання і переробку сільгосппродукції.

Зрозуміло, що власник (юридична чи фізична особа) - суб'єкт права власності на землю, основні і оборотні фонди - використовує їх для виробництва продукції з найменшими затратами, домагаючись підвищення врожайності сільгоспкультур, продуктивності тваринництва, використання техніки і т.д., а загалом забезпечує прибутковість виробленої продукції.

Всі без винятку країни для ефективного ведення сільського господарства підтримують сільгоспвиробника коштами, виходячи з середньостатистичних даних затрат на виробництво, зрозуміло, за видами продукції.

Радянська система державних замовлень на сільськогосподарську продукцію визначала кількість, сорти, якість, терміни доставки і місця призначення. У 1992 p., коли система була лібералізована, кількість товарів, що закупалась у рамках так званої системи "закупівельних організацій", була все ще величезною: 82% від обсягу виробленого зерна, 92% - соняшнику, 70% - картоплі, 100% - цукрового буряку, 92% - м'яса великої рогатої худоби, 100% - молока і т.д. Ціни державних закупівель продукції диференціювалися залежно від області. На кожну культуру держава встановлювала і виплачувала знижені ціни в областях зі сприятливими кліматичними умовами і підвищені ціни в місцях, невигідних для обробки землі. Однак структура цін не враховувала транспортних витрат. Держава виплачувала премії господарствам, що підвищують обсяг виробництва або якість, але згодом стали виплачувати премії також малоприбутковим і нерентабельним господарствам. Знаходячись у рамках такої цінової системи, сільгоспвиробники були зацікавлені в збільшенні обсягу виробництва, а не в підвищенні продуктивності і зниженні витрат виробництва. Крім того, система цін, диференційованих за регіональною ознакою, привносила перекручення в сільськогосподарську спеціалізацію регіонів. При цьому зростання непродуктивності і збільшення собівартості стали причиною погіршення економічної і фінансової ситуації більшості господарств. Держава була змушена періодично підвищувати рівень закупівельних цін, що визначалися за принципом "витрати виробництва плюс". У результаті витрати бюджету на покриття різниці між закупівельними і роздрібними цінами на продукцію значно зростали.

Введення системи ринкової економіки в сільському господарстві та продовольчій галузі означає, що процеси виробництва і обороту в них залежать від затрат праці і коштів, від попиту і пропозиції, а також від правил конкуренції. Оскільки ринок не надає достатніх механізмів управління процесами розвитку і прогресу, тобто довгостроковими процесами, то більшість вдається до різних систем інтервенції в сільському господарстві. Однією з таких систем є ринкова інтервенція.

Необхідність інтервенціонізму в сільському господарстві випливає зі специфіки цієї галузі. Однією з характерних рис сільськогосподарського і продовольчого секторів є висока мінливість ринку, що є наслідком сезонних і кон'юнктурних змін у виробництві. Це пов'язано значною мірою з великою мінливістю природнокліматичних умов, з мінливістю в плодоносінні рослин, циклічністю у тваринництві, а також з великою сезонністю у виробництві і скупці сільськогосподарських продуктів. Коливання в пропозиції призводять до змін ринкових цін продуктів, що сильно впливає на суспільно-економічну ситуацію населення, у тому числі й фермерів.

Досвід економічно розвинених країн показує, що сам ринковий механізм, крім позитивних результатів, дає також негативні: збільшуються відмінності на рівні регіонального розвитку і суспільно-економічні диспропорції. У сільському господарстві багато проблем, які держава зобов'язана вирішувати, дотримуючись відповідної сільськогосподарської політики. Основним питанням, яке, незважаючи на багаторічні зусилля, не вдалося вирішити, є низький темп зростання фермерських доходів, що помітно відстають від доходів решти населення. Поліпшити становище фермерів не вдається й шляхом нарощування виробництва, зменшення кількості фермерів і збільшення розмірів господарств. Малоефективними є підтримка і коректування цих доходів ринком та ринково-ціновою політикою. Все частіше політики звертаються до безпосередніх способів підтримки фермерських доходів, а також до методів, пов'язаних з перетвореннями структурного характеру.

У різних регіонах світу найчастіше застосовуються такі форми сільськогосподарської політики: безпосереднє регулювання розміру виробництва і пропозиції основних сільськогосподарських продуктів; захист вітчизняних товаровиробників при збереженні конкуренції з імпортними товарами, у тому числі й шляхом накладання мита; підтримка експорту надлишків внутрішнього ринку шляхом розвиненої системи субсидій; компенсація зниження цін на сільськогосподарські продукти, субсидії за вилучення ґрунтів з обробки, дії, що ведуть до екстенсивності господарювання, денатуралізацій ні премії тощо; дотації, пільги та інші форми допомоги для господарств регіонів зі скрутними умовами для розвитку сільського господарства; навчання, перекваліфікація і допомога у впровадженні нової господарської діяльності.

Метою інтервенційної політики в сільському господарстві на внутрішньому ринку, а також протекціонізму в зовнішньому обороті є згладжування або ослаблення негативних результатів ринкового механізму, які впливають на реалізацію довгострокових цілей розвитку економіки і сільського господарства.

У сфері сільськогосподарського ринку повинна будуватися система інтервенціонізму, пов'язана з політикою структурних перетворень і багатофункціонального розвитку села.

Комплекс інструментів, що застосовуються, та рішень правового характеру має бути пристосований до конкретних вимог і можливостей.

Формування ринкового механізму в Україні, зокрема в АПК, потребує подальшого послідовного і поглибленого обґрунтування, теоретичної та методологічної розробки, а також накопичення потрібного практичного досвіду. Складність проблеми полягає в тому, що достатнього наукового і практичного досвіду динамічного й послідовного переходу від адміністративно-командної системи до ринково-регульованої економіки у світовій практиці немає. Щоправда, деяких позитивних зрушень на цьому шляху досягнуто її країнах Східної Європи та СНД (завдяки плановому переходу - в Угорщині, шоковій терапії - в Польщі, шоковій хірургії - в країнах Балтії). Однак результатом цих процесів стало загострення циклічних економічних криз та зростання труднощів у зв'язку з їх подоланням.

Україна не копіює досвід інших країн, а лише враховуює його і спирається на власні передумови та національні особливості формування ринкового механізму та способу сільськогосподарського виробництва.

Акціонерна форма власності і господарювання - це особлива форма організації підприємницької діяльності, перехід на принципово новий тип управління виробництвом. Акціонування дозволяє роз'єднати функції власності і управління. Позитивні якісні ознаки акціонування можуть бути досягнуті в процесі здійснення акціонерної та дивідендної політики. Акціонерна політика відтворює інтереси більшості акціонерів, частка яких у статутному фонді товариства є найбільшою. Мета цієї політики полягає в досягненні самозростання вартості акціонерного капіталу, задоволенні інтересів більшості акціонерів-власників, підвищенні зацікавленості в ефективному функціонуванні акціонерного капіталу з урахуванням диверсифікації вкладень, забезпеченні протидій зі зниженням ризику втрат і передчасному коригуванні заходів, які можуть призвести до збитків під час господарської діяльності товариства.

В акціонуванні слід розрізняти дві стадії: період формування акціонерної власності (перша стадія) та становлення акціонерної власності у процесі господарювання (друга стадія). На кожній стадії проявляється певна акціонерна політика. При цьому на стадії становлення акціонерної власності діє не тільки акціонерна політика, а й дивідендна. На першій стадії існування і виявлення акціонерної політики враховуються методи формування акціонерної власності (акціонерних товариств) та інтереси акціонерів-власників щодо виду набуття акціонерного капіталу, який поділяється на фіктивний і реальний, тобто такий, який набувається за рахунок процентів, дивідендів або приросту акціонерної власності при інвестиційній діяльності. Методи формування акціонерної власності передбачають продаж акцій різними способами;

шляхом відкритої підписки або на фондових біржах за рахунок власних коштів потенційних інвесторів;

шляхом створення акціонерних товариств (закритих чи відкритих) у процесі приватизації за рахунок власних коштів і в обмін на приватизаційні папери;

шляхом реформування добровільних об'єднань підприємств та інвестиційних фондів в акціонерні товариства (закриті чи відкриті);

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економіка розвитку» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2. ЕКОНОМІКА СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА І АПК“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Історія реформування промисловості і сільського господарства в період 1900-1917 pp.

  • Економічне зростання незалежної України -в ефективності виробництва, розвитку фінансів і банківської системи

  • Необхідність управління стабілізаційними процесами в економіці України

  • Глава 2. Методологічні аспекти впливу інфляційних процесів на розвиток економіки

  • Вплив на інфляційні процеси введення національної валюти

  • Формування системи управління інфляційними процесами

  • Глава 3.Формування економіки територій

  • Формування системного механізму державного управління територіями

  • Методологія становлення і розвитку територій

  • Розділ 2. ЕКОНОМІКА СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА І АПК
  • Форми господарювання в АПК

  • Процеси реформування економічних відносин в аграрному секторі

  • Іпотечне кредитування - запорука успіху в реформуванні сільського господарства

  • Глава 2. Стратегія ефективного розвитку сільськогосподарського виробництва

  • Визначення засад ефективного розвитку сільськогосподарського виробництва

  • Ефективний аудит - гарантія безризикової діяльності підприємств

  • Розділ 3. ЕКОНОМІЧНА ІНФОРМАТИКА

  • Прикладне програмне забезпечення.

  • Огляд операційних систем персональних комп'ютерів

  • Програмна оболонка Windows.

  • Сімейство операційних систем Microsoft Windows.

  • Операційна система Windows NT.

  • Операційна система Windows СЕ.

  • Глава 2. Локальні обчислювальні мережі

  • Класифікація комп'ютерних мереж

  • Мережні операційні системи і загальні принципи управління комп'ютерними мережами

  • Глава 3. Глобальні обчислювальні мережі. Internet

  • Історія розвитку мережі Internet

  • Організаційно-технологічні принципи побудови мережі Internet

  • Інформаційний сервіс мережі Internet

  • Можливості практичного використання мережі Internet

  • Основні напрямки розвитку Internet

  • Глава 4. Інформатика, інформаційні технології як передумови розвитку економіки

  • Інформаційне забезпечення управлінської діяльності

  • Інформаційно-технологічне забезпечення економічної діяльності

  • Перспективи впровадження інформаційних технологій в Україні

  • Глава 5. Інформаційне забезпечення управління та обліку

  • Перспективи розвитку інформаційного забезпечення документообігу

  • Форми організації фінансової роботи

  • Принципи організації і основні види обліку

  • Бюджетний облік

  • Розділ 4. БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК, ФІНАНСОВИЙ АНАЛІЗ ТА ЗВІТНІСТЬ

  • Планування і звітність - основа визначення завдань діяльності користувача та контроль їх виконання у системі SAP

  • Глава 2. Впровадження міжнародних стандартів бухгалтерського обліку - логічний етап розвитку економіки

  • Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку - вимога часу

  • Глава 3. Підвищення ефективності фінансової бухгалтерії в умовах роботи в системі SAP R/3

  • Відображення операцій фінансової бухгалтерії в Головній книзі . . ,

  • Введення спеціальних регістрів для забезпечення бухгалтерією чіткого аналізу і звітності

  • Операції з матеріальними і нематеріальними цінностями

  • Розділ 5. ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯАЬНОСТІ В УКРАЇНІ

  • Забезпечення розвитку економіки через стійку національну валюту і чітку монетарну політику

  • Стабільність національної валюти - основа поступального розвитку економіки

  • Основні напрями грошово-кредитних відносин

  • Поняття і суть кредиту

  • Стратегія і тактика розвитку банківської системи України

  • Кошторисне фінансування витрат на утримання банків

  • Удосконалення фінансового аналізу банківських операцій

  • Глава 2. Банківська звітність

  • Вимоги до складання звітності

  • Упорядкування форм фінансової та статистичної звітності

  • Економічний аналіз діяльності комерційного банку

  • Розділ 6. СКЛАДОВІ РОЗВИТКУ І ЕКОНОМІЧНОГО ПРОЦВІТАННЯ

  • Прогнозування - необхідна умова економічного зростання

  • Економічні стимулятори виробництва

  • Міжнародні фінансові інститути

  • Перспективи економічного розвитку України

  • Глава 2. Теоретичні і економічні основи інвестиційної діяльності

  • Переваги інвестиційного проектування

  • Фінансові аспекти активізації інвестиційного процесу в Україні

  • Лізинг основних засобів

  • Глава 3. Економіка підприємництва

  • Ефективність роботи підприємств у технічному прогресі

  • Через мале підприємництво до середнього, а від них - до благополуччя і процвітання

  • Фінанси підприємств

  • Необхідність удосконалення управління акціонерними товариствами

  • Економічний аналіз господарської діяльності підприємств

  • Контроль і аудит фінансово-господарської діяльності підприємств та організацій

  • Глава 4. Валютне регулювання та вдосконалення валютних операцій

  • Виконання банками функцій агентів валютного контролю

  • Організація та перспективи валютного регулювання (з урахуванням світового досвіду і особливостей економічного розвитку України)

  • Післямова

  • Список літератури