Розділ 11. ТРАНСПОРТНА ЛОГІСТИКА В ТУРИЗМІ

Нині широке проникнення логістики в сферу перевезень повітряним транспортом можливе завдяки комп'ютеризації обробки і наданню даних та автоматизації зв'язку. В цій галузі провідну роль відіграють глобальні автоматизовані системи збуту (ГАСЗ) авіатранспортної продукції, наприклад, системи "Габріель", "Амадеус", "Галілео", "Сирена-2000". На сьогодні основна діяльність цих систем спрямована на включення до контрольованої ними сфери всього комплексу пов'язаних із повітряним транспортом послуг, включаючи продаж місць у готелях, прокат автомобілів, круїзи та інші туристичні подорожі, поїздки на інших видах транспорту, тобто автоматизація всіх функцій туристичних агенцій та авіакомпаній. З метою електронного продажу авіаперевезень частіше використовують міжнародну комп'ютерну мережу Інтернет. Ще одним чинником, який сприяє застосуванню логістичних методів на повітряному транспорті, є глобалізація світового ринку авіаперевезень. У середині 80-х років XX ст. цей ринок поділяли провідні авіакомпанії світу. Щоб проникнути на нові ринки, авіакомпанії об'єднуються в альянси. Таким чином вони мають змогу збільшити обсяги виробництва ("економія масштабу"), замовляти великі партії устаткування та матеріали за низькими цінами, а також спільно замовляти літаки, польоти під спільним кодом, використовувати єдині бланки авіаквитків тощо, з'являється можливість стандартизації та раціоналізації устаткування, скорочення допоміжних служб. Прикладом міжнародного авіальянсу є об'єднання "Єдиний світ", до складу якого входять вісім авіакомпаній, а саме "Аер Лінгус" (Ірландія), "Амерікен ейрлайнз" (США), "Брітіш ейрвейз" (Велика Британя), "Кезевей Пасіфік" (США), "Фінейр" (Фінляндія), "Іберія" (Іспанія), "Пен Чілі" (Чілі), "Квантас" (Австралія).

11.4. Логістика автомобільних перевезень у туризмі

Автопослуги, що використовують у туризмі, охоплюють три основні напрями:

1) організація автобусних подорожей;

2) організація подорожей на особистому транспорті туристів;

3) прокат автомобілів.

Автобусні подорожі є порівняно "молодим" видом туризму, який виник як масовий напрям у 70-х роках XX ст. До цього часу його, здебільшого, застосовували в трансферах, для екскурсій та місцевих поїздок. У 1986 р. створили організацію автобусних перевізників "Рада Євроліній", яка об'єднала 33 європейські автобусні компанії. Вони стали функціонувати під однією торговою маркою, розробили спільну систему автобусного сполучення з наскрізними квитками, загальними стандартами сервісу, правилами і системою знижок. Нині "Євролінії" - провідна компанія на ринку, вона має 250 маршрутів по всій Європі, включає 35 автобусних компаній, а з 1992 р. почала працювати у Східній Європі. Підписання Шенгенської угоди дало додатковий поштовх у розвитку автобусних перевезень у Європі, оскільки спростило митні та інші формальності.

Автобусний туризм дуже динамічний і популярний напрям туризму, який щорічно збільшується на 1,5 %. Європейська конференція міністрів транспорту (ЄКМТ) визначає три види автобусного туризму:

1) поїздки на рейсових автобусах;

2) поїздки на човникових автобусах;

3) спеціальні чартерні рейси.

До окремої групи належать внутрішній туризм і поїздки протягом дня з різними цілями (екскурсії, човникове обслуговування аеропортів, готелів тощо). Оскільки автобусний туризм не надто дорогий, то він доступний широким верствам населення і швидко розвивається. Особливо популярні автобусні тури вихідного дня (дво-, триденні поїздки містами Європи з пізнавально-екскурсійною метою). Друге місце посідають маршрутні тури (один - два тижні містами Європи з такими самими цілями). Важливою ознакою таких турів є їх несезонний характер, тобто їх можна здійснювати практично протягом усього року.

Правове забезпечення міжнародного автобусного туризму регламентується двосторонніми урядовими угодами, при цьому транзит через треті країни потребує дозволу Комітету з транспорту при Європейській комісії ООН. У 1973 р. у межах Женевської конвенції прийнято Конвенцію про договір з міжнародних автомобільних перевезень пасажирів і вантажу.

Подальше спрощення правил міжнародних автоперевезень зафіксовано в Гаагській декларації з туризму (1989 р.) та Шенгенській угоді для країн ЄС (1995 р.).

Шенгенська угода ґрунтується на документі "Про скасування паспортного митного контролю між низкою країн Європейського Союзу", який підписаний 14 червня 1985 р. сімома європейськими державами (Бельгією, Нідерландами, Люксембургом, Францією, Німеччиною, Португалією та Іспанією). Він набув чинності 26 березня 1995 р. Договір був підписаний у м. Шенген (Люксембург). За станом на 2007 р. Шенгенська угода діяла в 15 країнах: Австрії, Бельгії, Данії, Фінляндії, Франції, Німеччині, Ісландії, Італії, Греції, Люксембурзі, Нідерландах, Норвегії, Португалії, Іспанії та Швеції. Ще десять країн Євросоюзу з числа нових членів фактично стали членами Шенгенської угоди з 1 січня 2008 р. На референдумі, що відбувся 5 червня 2005 р., за вступ до Шенгенської зони проголосували громадяни Швейцарії. Також про своє бажання приєднатися до країн Шенгенської зони заявив Ватикан.

У країнах СНД туристичні автоперевезення регулюються Постановою Міжпарламентської асамблеї країн-учасниць "Про основні принципи співробітництва держав-учасниць СНД у галузі туризму" (1994 р.). У 1992 р. в Дубліні (Ірландія) ухвалили Європейську угоду з нерегулярних міжнародних перевезень пасажирів автобусом, яка визначає документ, що має бути в кожному автобусі, - "Лист поїздки". Стосовно цього є відповідне рішення Міністерства транспорту та зв'язку України. Під час автобусних перевезень туристів використовують і виконують суворі вимоги безпеки. У процесі організації автобусних турів діє проект обмеження швидкості автобуса до 100 км/год. Це добре вплине на екологію навколишнього середовища, але може знизити конкурентоспроможність автотранспорту. Такі обмеження вже чинні у більшості західноєвропейських країн, тому українським туроператорам, які організовують автобусні тури до країн Європи, варто враховувати ці та інші обмеження. Наприклад, окрім медичної, потрібна ще транспортна страховка (страхування транспортного засобу) - так звана зелена картка. В Європі також звертають увагу на вік та технічний стан автобусів. Приміром, заборонено експлуатувати автобуси, які використовували понад 8 років, а технічний огляд передбачено кожних півроку. Ще одна обов'язкова вимога стосується обладнання всіх автобусів з кількістю місць більше дев'яти спеціальним приладом - тахографом, який показує й автоматично записує швидкість руху, пробіг, періоди роботи та відпочинку водія. Записи виконують на іменних діаграмних дисках - тахограмах, з яких видно картину робочого дня водія.

Права й обов'язки компанії перевізників щодо турфірм регламентуються такими документами, як договір про перевезення, договір про туристичне обслуговування, туристичний ваучер.

Автобусні подорожі організовують як на власному автобусі турфірми, так і на орендованому. Визначити доцільність оренди автобуса можна за допомогою графічного методу, відомого в логістиці із задачі МОВ ("Make or Buy" - "Зробити або купити") (рис. 11.4). Отже, слід порівняти вартість оренди автобуса та сумарні витрати на власний автобус турфірми (до їх складу входять постійні витрати (наприклад, адміністративним) та змінні (приміром, на пальне). Як видно із рис. 11.4, проекція на горизонтальну вісь (точка К) точки перетину лінії вартості оренди з лінією сумарних витрат на власний транспорт (точка Т) визначить межу доцільності оренди автобуса. Отже, загальний висновок такий: за невеликих обсягів перевезень туристів або транспортної роботи (туристо-кілометрів), тобто для невеликих турфірм, доцільніше орендувати автобус;

Рис. 11.4. Графічний метод визначення доцільності перевезень туристів власним автобусом турфірми чи орендованим

якщо обсяги перевезень туристів і транспортної роботи збільшуються (у великих туроператорів), вигідніше мати власний автобус (автопарк).