Розділ І. Предмет логіки

Ви є тут

Логіка

Відповідно до вимог закону виключеного третього ці судження кваліфікуються як суперечливі. Отже, якщо перше судження виявиться істинним, то друге однозначно буде хибним і, навпаки, якщо друге виявиться хибним, то перше слід визнати істинним. Саме яке судження буде істинним, а яке хибним, з'ясує практика. Тобто слідчому потрібно буде опитати свідка і встановити, чи буде його свідчення істинним, чи хибним.

Зазначимо, що закон виключеного третього можна застосовувати лише до таких суджень:

а) одне судження щось стверджує щодо одиничного предмета, а друге - це ж саме заперечує щодо цього ж предмета, взятого в одному і тому ж самому відношенні, в один і той же самий час: "а є Р" і "а не є Р";

б) одне судження щось стверджує відносно всього класу предметів, а друге - це саме заперечує відносно деякої частини цього класу предметів: "Всі S є Р" і "Деякі S не є Р";

в) одне судження щось заперечує відносно всього класу предметів, а друге - це саме стверджує відносно деякої частини предметів цього класу: "Жодне S не є Р" і "Деякі S є Р".

Якщо порівняти логічні структури пар суджень, до яких застосовується закон протиріччя, з парами суджень, до яких застосовується закон виключеного третього, то очевидно, що усі судження, які підкоряються закону виключеного третього, підкоряються і закону протиріччя, але не всі судження, які підкоряються закону протиріччя, підкоряються закону виключеного третього.

У свій час Арістотель висловлював сумніви відносно застосування закону виключеного третього до суджень, що вживаються у майбутньому часі. Наприклад, "Завтра відбудеться морський бій" і "Завтра не відбудеться морський бій". Філософ міркував так: "у даний час немає причини ні для того, щоб ця подія відбулася, ні для того, щоб не відбулася". І приходить до висновку, що закон виключеного третього можна застосовувати лише до суджень вжитих у минулому або теперішньому часі.

Закон виключеного третього не можна застосовувати також до суджень із порожнім суб'єктом: "Сьогоднішній король Франції лисий" і "Сьогоднішній король Франції не лисий".

Сумніви Арістотеля щодо меж застосування закону виключеного третього спонукали вчених XX ст. до розвитку нового напрямку в логіці. Голландський математик і логік Лейтзен Брауер критично переглядає можливості закону виключеного третього. Л.Брауер є одним із фундаторів інтуїціоністської логіки, в якій не діє закон виключеного третього.

Інтуіціоністи, заперечуючи поняття актуальної нескінченності (тобто завершеної), приймають поняття потенціальної нескінченості (тобто незавершеної). І, з огляду на це, ми не можемо з необхідністю стверджувати: "Усім елементам певної множини властива ознака Р" чи "Жодному елементу цієї множини не властива ознака Р", - виходячи з того факту, що конкретному елементу а цієї множини властива ознака Р.

Справа в тому, що ряд елементів нескінченний, а тому перевірити всі альтернативи неможливо.

Закон виключеного третього діє в арістотелівській двозначній логіці. Тобто, у тих логічних схемах, які ґрунтуються на абстракції, що будь-яке судження може бути або істинним, або хибним і не може бути істинним і хибним одночасно. За межами цієї абстракції в дію вступають інші логічні принципи.


Закон достатньої підстави.


Огляд головних законів логіки цілком виправдано завершує характеристика закону достатньої підстави. Це зумовлено двома причинами.

По-перше, історично цей закон був відкритий і сформульований значно пізніше перших трьох, а саме у ХУП ст. Готфрідом Лейбніцем.

По-друге, за своєю функціональною призначеністю він є своєрідним підсумком трьох попередніх законів, оскільки характеризує таку рису міркування, як обґрунтованість. Відомо, що логіка виробляє і вдосконалює логічний інструментарій для того, щоб наші міркування були логічно обґрунтованими. Іншими словами, обґрунтованість вбирає в себе визначеність, послідовність і несуперечливість міркування, які забезпечуються законами тотожності, протиріччя та виключеного третього.

У своїй "Монадології" Г.Лейбніц так формулює закон достатньої підстави: "Жодне явище не може виявитись істинним або дійсним, жодне твердження - справедливим без достатньої підстави, чому справа йде саме так, а не інакше"}

Наведемо дефініцію закону достатньої підстави: "Закон достатньої підстави - це така вимога до процесу міркування, яка передбачає, що для того, щоб визнати певну думку істинною, слід мати достатню підставу".

Що ж криється за виразом "достатня підстава"? Достатня підстава - це судження або множина суджень, істинність яких встановлена раніше, не викликає сумніву і, що саме головне, форма або структура побудови яких змушує визнати з необхідністю істинність судження, яке проголошується або стверджується.

Візьмемо судження: "Деякі суспільно небезпечні діяння є злочинами". Для нього достатньою підставою буде наступне судження: "Будь-який злочин є суспільно небезпечним діянням". Схемою цього міркування буде наступний запис:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Логіка» автора Невідомо на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ І. Предмет логіки“ на сторінці 7. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи