Розділ 6

—  А ти мене зви паном Станіславом Овруцьким.

—  Фе! так погано. Я тебе звати буду Остапом, це краще. Ти, бачиш, ще не пан, бо пани великі, а ти малий. Підростеш, тоді друге діло... Тепер ходи до пасіки.

Усе те було для такого панятка невидальщина. Хлопець був дуже цікавий. Тут бачив усе нове, все його цікавило.

А старий Охрім, мов дбайлива нянька, говорив з ним, пояснював. До полудня геть заприязнилися з собою. І мами не згадував.

Тимчасом козаки пішпи до печери. Вона була простора й на прочуд ясна. Через вікно, видовбане в передній стіні, влітали сюди цілі снопи соняшних промінів. На лівій стіні висіла багата турецька й польська зброя, довгі рушниці, вибивані золотом, дорогі пістолі, шаблі, ятагани. Усе те зложене в порядку, завішене на жердках, прибитих до стіни. Уся стіна вкрита турецькими килимами. В одній великій щілині в сій стіні висіла багата одежа. Оксамитові кунтуші, шовкові жупани, пояси, чоботи сап’янці. А над зброєю стояла довга полиця, заставлена золотою та срібною посудою. Срібні михайлики, тарілки, збанки на мед...

Наші козаки оглядали все цікаво та дивувались таким багацтвам в тій печері.

Заглянули й до спальні старого. Не було тут нічого незвичайного. Проста лежанка з дощок, вкрита кожухами; над тим висіла рушниця, проста з витертим ложем, порохівниця, мішок з кулями, довгий гострий ніж та два пістолі й ікона Богородиці в золочених рямах.

Козаки перехрестилися, а далі глянули один на одного й відразу подумали собі: «Говорять, що старий з чортом руку держить, а в нього ікона христіянська».

Старий покинув хлопця з козою на дворі й заходився варити обід.

Козаки теж вийшли на двір і наблизилися до хлопця. Він держав козлятко за шию й щось до його говорив.

—  Що ж, Остапе, добре тобі тут? — питає Карпо.

—  Добре. Воно так молоко п’є з кухлика, мов цуциня.

—  Воно краще цуциняти, бо не кусає... А може б ти мені його подарував? — дрочився Карпо.

—  Не дам. Попроси діда Охріма, він тобі дасть інше. Там ще скілько є.

—  А ти любиш діда Охріма?

—  Люблю. Він обіцяв навчити мене стріляти медведя.

—  А мене любиш?

—  Тебе ні. Нащо ти мене забрав від мами? Я хочу до мами, — і хлопець став плакати...

Почув се дід Охрім:

—  Остапе, ану ходи до мене, щось тобі покажу. Хлопець побіг миттю до печери... Дід Охрім став його забавляти та заговорювати.