Розділ 10

Тільки що проїхала карета панства Овруцьких, в селі аж зароїлося від слуг усякого росту й роду. Вешталися гайдуки, лакеї, двірські козаки. Усе вбране гарно в кольорах та гербах своїх панів.

Між тою юрбою йшло двоє козаків, які не мали на собі ніяких панських відзнак. Вони йшли несміливо, тинялись по вулиці й розглядали на всі боки здивованими очима.

На дорозі стрінули сотника надвірних козаків пана Потоцького. Він держався бадьоро попід боки, придивлявся до козаків і став у голос сміятися.

— А ви звідкіля, панове гетьмани?

Козаки стали, вклонилися в пояс і не важилися відповідати. Се ще більше розсмішило бадьорого сотника.

— Що ж вам, язики задубіли, чи що?

— Ми в такому ще не бували, пане полковнику, то й не знаємо, що з нами.

— Чого ж ви сюди приплентались?

— Пан звелів, та й годі. Не сперечатися ж з ним!

— Чиї ви?

— Ми вельможного пана Трачевського... піддані...

— Багато вас приїхало?

— Четверо. Двоє десь згубилося між народом, та ось ми їх і шукаємо: коли не будемо разом, пан вибатожить...

— Такий то вельможний ваш пан, що з чотирма дурнями на весілля вибирається, а з вас такі козаки, що треба їх на мотузки повпинати...

— Та ми лиш передягнені за козаків — ми піддані хлопи...

— А на Січі бували?

— Не знаємо, що воно таке є...

— Ех, дурні, от дурнів знайшов на втіху...

Біля сотника зібралася юрба козаків панських і стали з бідолах сміятися та глузувати...