Розділ 6

Тут було маленьке, біле, мов сніг, козлятко.

— Що се таке? — питає хлопець цікаво.

—  Козлятко. Я тобі його подарую, візьми собі

Хлопець дуже зрадів. Узяв козлятко на руки й поніс.

Воно забекало. Прийшла стара коза, понюхала й стала вп’ять скубти траву.

—  Тобі, певно, їсти хочеться?

—  Хочеться.

— Ну, ходи й козлятко з собою візьми, воно вже твоє.

Хлопець тягав козлятко, аж засапався. Стярий виніс йому молока й шматок паляниці. Хлопець так був занятий козлятком, що й на їду не дуже то зважав. А далі наставив кухоль козляткові. Воно встромило свою мордочку до кухля й стало пити молоко.

Се дуже хлопцеві сподобалося. Він став тішитися, сміятися.

Козаки дивилися на се й собі усміхалися.

—  Дай кухоль, я тобі ще принесу, а то голодний будеш.

Старий приніс ще молока. Хлопець випив трохи, а решту дав козляті. Тепер воно бігло за ним, мов песик, а хлопець радів. Потім дід повів його до млинка й пустив на млин воду. І се хлопцеві дуже подобалося.

—  Гарне се? — питав дід.

—  Дуже гарне, я такого ще не бачив...

—  Коли будеш чемний, то будемо обоє молоти борошно.

—  Яке борошно?

—  А таке, що з його паляниці печуть, бублики. Тепер хлопець не відставав від діда...

—  Як тебе, діду, звати? — питає.

—  Зови мене, синку, дідом Охрімом...