Розділ 6

ціле стадо курей.

—  Та ти, діду, справді хазяїн не аби-який.

—  Побачиш ще дещо.

Старий виніс їм снідання під черешню. Варене молоко, мед у мисці, паляницю, печене мясо.

—  Мені б на паненя подивитися.

—  Я дививсь, він ще спить.

—  Чи не багато того спання?

—  Нічого, хай виспиться гаразд. Тепер ходіть, покажу вам моє хазяйство.

І повів своїх гостей по леваді. Зараз з лівої сторони від печери була друга, ще просторніша. Тут була стайня на кози, два волики й корову. Тепер не було тут нічого. Товар пасся в окремій загороді. Вхід до тої печери заложений був кущами так, що не видно було нічого. Трохи ниже стояв гарний садок. В садку стоять рядком вулики. На деревах бренять бжоли. З другого боку йде огорожа на товар. Він пересувається з місця на місце, поки не випасе трави. На самій середині балки грядки з усякою городиною. Капуста, буряки, морква, кавуни, огірки. А ще далі загони пшениці, ячменю, гречки та проса...

Козаки не можуть отямитися з дива...

—  Ти тут сам діду?

— Тепер не сам, гостей маю.

За ними ступали крок за кроком два великі пси. —

— І ти, діду, не боїшся сам?

— Хіба ж я сам? Ось, бачиш, мої товариші, мої вірні слуги, — каже, показуючи на псів. Ану, нехай би мене хто зачепив...

За той час хлопець прокинувсь і вийшов аж на двір. Він стояв перед печерею й протирав заспані очі. Сонце його разило.

— Остапику, гей! — гукнув Карпо, — ходи сюди, сину...

— Я хочу до замку.

— Хіба ж тобі погано тут? — питає дід. — Ходи зо мною, щось тобі покажу.

Він узяв хлопця за руку й повів до товару.