Розділ «ГОДІ»

Ломиковський, Горленко, Апостол і Зеленський раннім ранком ішли головною вулицею табору, прямуючи до гетьманського шатра. В таборі було спокійно, як ніколи.

Козаки милися, кормили коней, дехто мовив поранню молитву.

Нігде ні сліду вчорашньої тривоги. Де яка була зломана шабля, втоптана в болото шапка,

відірваний від жупана рукав, позапрятували і кров попритрушували землею.

— Тільки зуб не один у болоті остався, — завважив Данило Апостол.

— В козака зубів повна губа, як виб'ють два-три, не почує.

Гетьман дожидав їх у шатрі.

Гладко вибритий, гарно вбраний, вітав їх своєю звичайною усмішкою.

Ломиковський добув в киреї зложений удвоє великий лист паперу.

Гетьман прочитав його уважно. — Тепер гаразд. Усе як слід, виразно і ясно. Знаю, чого

хочете від мене і постараюся вволити вашу волю.

— Не нашу, а й свою.

— Рад буду, якщо ваша воля моєю стане. Підпишіть же тепер.

Поклав лист на столі, старшини підписували, як учора.

— Так. А тепер принеси, Пилипе, Євангеліє і хрест, знаєш котрий.

Апостол заглянув до одного й до другого переділу шатра, — не було нікого. Зеленський зазирнув крізь віконця, — ні живого духу кругом. Горленко викресав огонь, роздмухав чир і засвітив свічки.

Святочний настрій запанував у гетьманському шатрі. Крізь віконця, заслонені шовковими тонкими занавісками, пробивалося поранкове сонце. Блідо горіли свічки. Полинялими красками розцвіталися вишивані на шовках квіти.

— Присягніть на святе Євангеліє і на хрест з часткою животворячого древа, що це, що написали ви мені, написали свідомо, щиро і що не відступите від того ніколи й за ніяку ціну, а так само і не відступите від мене, коли я згідно з бажанням вашим перейду до короля Карла.

— Присягаємо! — повторили за гетьманом, підносячи праву руку вгору, і поцілували хрест і Євангеліє.