TextBook Високе консиліум, себто царські міністри вкупі з фельдмаршалом Шереметєвим, вирішило: primo: післати царський наказ до київського воєводи князя Дмитра Михайловича Голицина, щоб він з царськими ратними людьми, що були в нього в Києві під рукою, і з усею чималою армією ішов у глиб України, маючи на меті не допускати хибкості поміж непевним українським народом.
Secundo: приказати гетьманові Мазепі, щоб він післав воєводі Дмитрові Михайловичеві Голицину козацький гурт із ріжних полків свого регіменту, а решту свойого війська розставив понад Десною.
Tertio: щоб гетьман своєю особою явився у головну царську кватиру задля важної розмови з фельдмаршалом.
Аргументи ад 3. Між народом поширюється чутка, немов то гетьман хоче кинути Україну, треба розвіяти її, гетьманові відомі норови і звичаї тутешні, його інформації потрібні і важні, а врешті свавольства, які прокидаються на Україні, затихнуть, коли народ побачить, що українське і московське військо — це одно…
Гетьман прочитав рішення царського консиліуму і жбурнув папір на стіл.
— Пустили фарбу. Тут уже ясно стоїть: окремого українського війська не повинно бути, а гетьман Мазепа має віддати себе в руки царського фельдмаршала. Як я передбачав, так і сталося. Та не діждуть. Ніколи в світі такого самогубства не зроблю.
Покликав Войнаровського:
— На, читай!
Войнаровський перебіг очима стріки.
— Що ж ти на це?
— Хочуть нам заспівати амінь.
— Хочуть. Тут виразно стоїть: між народом поширюються чутки, немов то гетьман задумує кинути Україну, себто до шведів перейти, тому він повинен усі свої сили віддати під московську команду, а сам у царську кватиру йти, щоб добровільно віддати себе катам. Дурні! Дурні!
Гетьман ходив по своїй світлиці і не міг заспокоїтися.
— Добре мені доносив мій канцелярист Болбот, що москалі притворюються, немов то довірюють мені, а в дійсності тільки того й хочуть, щоб мене безборонним дістати в свої руки. Де Орлик? Клич його тут!
Войнаровський покликав Орлика. Гетьман і йому ткнув письмо до рук:
— Читай!
Орлик прочитав рішення царської ради.
— Ясно. Правда, що ясно? Опала личина, бачиш які! А ти хитався.
— Хитався, ваша милосте, признаюся до гріха. Але я вже рішився. Для нас немає вороття.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Не вбивай» автора Лепкий Богдан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТАК МАЛО ЇХ!“ на сторінці 1. Приємного читання.