Розділ «ГОДІ»

— Чи бере нас під свою протекцію?

— Не під протекцію бере, а гваранцію самостійної держави дає, — відповів, заспокоюючи їх, гетьман.

— Самостійну державу гварантує Карло? Невже ж це правда? Не жартуєш ти?

— Король Карло з військом на Україну прийде. Поможе нам визволитися з-під власті Петра. Українські землі, які вкупі відіб'ємо собі, до нас прийдуть. Усі українські землі належатимуть до одного українського гетьмана-князя, ціла Україна під одною булавою заживе.

— Ціла?

— Неподільна. Карло ні гербу нашого не нарушить, ні титулу. Королівське слово дає. Його міністер, Піпер, документ укладає.

Старшини гетьмана за ноги обіймали.

— Батьку ти наш. спасителю наш добрий!

По руках цілувати хотіли. Один другого обіймав.

— Не лобзачіє ти дам, яко Юда, — казав Апостол, хлипаючи в гетьманових обіймах.

— Воскресенія день, і возвеселимся людіє, — прочитував Зеленський.

— Кінець діло хвалить, — втихомирював їх гетьман. — А це лиш початок, хоч і добрий. Подбайте ж, щоб і кінець був гарний.

— Гаразд! — відізвався гетьман. — А тепер побалакаємо про діло. Сідайте. І слухайте вважно.

Посідали, і гетьман почав:

— Того, що знаєте, нікому поки що не кажіть. Поки що треба нам тайну тримати. Але близьких собі людей наструнюйте відповідно, прихильно до Карла й до шведів. Треба ж їх зустрінути не як ворогів, а як союзників наших.

— І наструнювати не треба. Самі люди того хотіли.

— Шведи, що прийдуть на Україну, будуть під своїми генералами, але під моїм начальним командуванням, платню даватиме їм король Карло, а харчі ми. Це неабиякий тягар. Треба подбати, щоб не бракло харчів.

— Подбаємо.

— Королівським військам для воєнних операцій і для запоруки, що ми додержимо угоди, треба віддати городи:

Стародуб, Мглин, Батурин, Полтаву і Гадяч.