Розділ «ЗАРОСЛИМИ ШЛЯХАМИ»

На небі місяць май, а сонце гріє, як уліті. Трави повиганяли в хлопа, будяччя розрослося, як гай.

Та від того тільки кінським ногам деяка прохолода, а в козаків, хоч вони до сорочок пороздягалися, піт цюрком ллється.

Найкраще б перележати жару десь у балці, або в комишах над ставищем, або між розвалинами хат (їх чимало тоді попадалося по дорозі) і щолиш вечірком їхати дальше. Та годі! Чуйкевич поспішався. Совість не давала йому вважати на власні вигоди більше, ніж на службу.

В гетьманській військовій канцелярії праці повні руки. Творяться нові військові частини, полки виступають у похід, — війна!

Це одно, а друге — тепер і вднину не дуже-то безпечно, а ніччю їхати — про те, не маючи відповідного конвою, і не гадай!

Полтавщина гуділа. Десять років гуляв тут Лебедин, наганяючи козацьким старшинам і багатішим хуторянам великого страху. Якраз тепер його й приборкали трохи, але спокою все-таки нема. Як гриби по дощі, виростають свавольні купи і тривожать спокійних людей.

До того якраз із Полтавського полку вийшло чимало посполитого люду на Самару, де завелася Вільна Свобода, про яку по цілій Полтавщині ходили всілякі легенди, хвилюючи і без того вже збентежені війною уми.

Маємо гинути в походах або під нагаями царських посіпак, так краще тікаймо в світ за очі!

Навіть на запорозьких землях розплоджувалися ватаги всіляких гультіпак, що, кинувши свої рідні гнізда, готові були до всього. «Лучше псу муха, як поза уха», — казали, пускаючися на непевне діло. Сміливий ватажок, донський отаман Кіндрат Булавін, який, покладаючися на розпучливе невдоволення московського народу, підняв проти царя червоний прапор бунту, виростав в очах невдоволених українських селян у месника-героя. Ждали, щоб він появився у Гетьманщині і зробив усякому панству кінець.

Тому-то не було як Чуйкевичеві оглядатися, чи сонце дуже припікає, чи ні, треба було поспішатися, щоб щасливо вибратись на певнішу дорогу. Цілком певної тоді не було, і ніхто, виїжджаючи з хати, не знав, чи верне до неї.

А все ж таки, коли він другої днини, геть уже з полудня, побачив перед собою заїзний двір з ґанком на тесаних стовпах, від котрого холодна тінь спускалася на спалену сонцем землю, і коли почув запах цвітучої липи і гул гамірливих бджіл, не устоявся проти спокуси і поступив туди.

Козаки порозкульбачували коней і поклалися горілиць на мураві, любуючися тінистою прохолодою. Чуйкевич сів за столом під липою і казав собі подати зимного пива,

Принесла його хазяйка, жінка не стара ще й доволі гарна собою: повновида, рум'яна, зі сміливим поглядом сумно-мрійливих, то знову весело-палких очей. Непевні часи і небезпечний, хоч дохідний, промисел виробили в ній тую сміливість, яка й пробивалася в її рухах і в мові.

Пізнавши в гостю знатного козака, присілася на краєчку лавки і почала розмову.

Чуйкевич не дуже був щедрий на слова, але й нечемним теж не хотів бути. З розмови довідався, що вона вдовує, що чимало всіляких охотників підлабузнюються до неї, але й одного мужа досить. Тепер вона почуває себе, як перепілка в стерні. Богу подякує, як дітей виведе в люди. «Часи ж які, Матінко свята, які тепер часи!»

І почалися зітхання-нарікання, що доброго чоловіка тепер зі свічкою шукай, що життя людське втратило всяку ціну. що зайвий гріш треба перед ближнім, як пес кістку, в землю загрібати та ще дивитися на всі сторони світу, чи не підглядає хто зависливими очима. Коли б не челядь вірна, не сини. що підхоплюються уже, і не сама вона, що й фузію вміє до ока прикласти, то, мабуть, і завтрішньої днини не дожила б. Наскочать, як татари, нароблять бешкету, кровопроливства, костеломства і — поминай, як звали!

Вона теж нарікала на царських ратників, що не лиш харчі і пашу, де яка є, забирають, але й людського життя не шанують. Кажуть, що в одному селі дітей у якусь повітку зігнали й підпалили — прокляті!

І в словах хазяйки звучав невисловлений жаль до гетьмана, що на таке свавольство дозволяє.

— Чекав народ на конець світа, — казала, мрійливо споглядаючи своїми карими очима, — а тут, бач, і цього ратунку нема. Краще хай би світ у безвісті запався, ніж має творитися таке беззаконня.