— Нічого незвичайного. В таборі, як в улику, шумить. Так перед кождим походом буває. Козаки хвилюються.
— Що кажуть?
— Всячину торочать. Той клянеться, що на шведів у степу наткнувся і ледви втік, другий запорожців бачив, як із Січі до нас тягнули, третій короля Станіслава десь пізнав, — чого хто собі бажає, те й увижається йому.
Гетьман усміхнувся.
— Нашим усе чогось нового захочеться.
— Надокучила Москва.
— І ти на тую нуту співаєш? А дух у таборі який?
— Як звичайно, козацький. Молодики сумують, а старші розважають себе і їх, то жартами, то чаркою.
— Розважають?
— Розважають, милосте ваша.
Кендзеровський бачив, що гетьман не від того, щоб щось веселого почути.
— Вчера був я свідком веселої приключки.
— Якої?
— У вдарній сотні Прилуцького полку гостилися старшини. Сотник Федір, випивши трохи, куняв. Нараз хтось гримнув: «В удар!» Старий сотник зірвався, вискочив з куріня, допав коня і сів, але лицем не до голови, а до хвоста. Товариство в сміх. Котрийсь із молодших і каже:
«Ваша милість їдуть назад».
Сотник страшно подивився на нього.
«Не знаєш, куди їду, так і знати не можеш, чи вперед іду, чи взад. Це одно, а друге, як треба, то поверну конем і поїду вперед, а третє, піди-но ти краще та купи мені табаки» (він родом із-за Збруча й нюхає табаку). Насилу зняли його з коня.
— Краще жартувати, аніж сумувати, але ось і Орлик шпига веде.
Гетьман гукнув на шпига:
— Увійди!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Не вбивай» автора Лепкий Богдан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПІДДАВСЯ“ на сторінці 5. Приємного читання.