Розділ «VIII»

Баба мовчала, надувши щоки. Меланцi стало нiяково. Лаврiн осмiхнувся.

Мотря вбiгла в свою хату з пiвнем у руках та сунулась до Карпа.

— Чи ти ба, що твоя мати виробляє! Ото тобi перець з сiллю. Пiди насип своїй матерi повний рот перцю, ще й слiпе око потруси. Вона зовсiм сказилась i без перцю. Адже ж це наш пiвень? — сказала Мотря, показуючи Карповi перебиту ногу.

— Наш. Навiщо ж ти зарiзала?

— Мати твоя скрутила йому голову, ще й у свiй борщ укинула. Пiди та виколи своїй матерi друге око! Який ти господарi Чом ти їй нiчого не кажеш? Та твоя мати вiдьма; та вона незабаром порiже та повкидає в борщ моїх дiтей. Пiда та хоч обскуби їй коси.

Карповi шкода було пiвня. Вiн розсердився на матiр за такi збитки i мусив iти лаятись з матiр'ю та Лаврiном.

Вiй вернувся додому, а тим часом Мотря звелiла своїм дiтям упiймать Мелашчиного чорного пiвня та принести до хати. Хлопцям тiльки того було i треба. Вони покатали на Лаврiнiв город, впiймали чорного пiвня й принесли матерi. Мотря вкинула його в кучу.

Тим часом поганенький тинок мiж двома городами зовсiм осунувся. Рову не було, i через тин почали скакати свинi. На другий день у Карпiв город ускочив Лаврiнiв рябий кабан i порався в картоплi.

Мотря вглядiла кабана i наробила гвалту. Вона вхопила рогача, дiти забрали кочерги i гуртом кинулись за кабаном. За дiтьми побiгли собаки. Мотря з дiтьми загнала кабана в свiй хлiв та й зачинила.

Лаврiн почав кричать через тин, щоб Карпо випустив кабана.

— Авжеж! Кабан твiй в займаннi. Викупи, то й вiзьмеш, — гукнула Мотря через тин, — а як не викупиш, то верни менi пiвмiшка картоплi.

Лаврiн почухав потилицю та й пiшов у хату. Кайдашиха тiльки губи з цiпила.

Того ж таки дня Карпа й Мотрю покликав їх кум у шинок полоскати повивач пiсля похрестин. На Карповому дворi дiти одв'язали коняку i почали їздити верхом по дворi. Коняка зiрнула з гнуздечки, на радощах хвицнула заднiми ногами та й скочила через тин у Лаврiнiв город. Поганенький тинок звився, як полотно, пiд кiнськими копитами i полiг на городину. Коняка пiшла пастись на Лаврiновi буряки.

Лаврiновi дiти прибiгли в хату i дали знати бабi та батьковi. Всi повибiгали з хати, побрали дрючки та давай ганяться за конякою. Мелашка й Кайдашиха взяли її за гриву з двох бокiв, завели в хлiв та й заперли.

Карповi дiти бачили все те з двору. Вони зараз побiгли в шинок i розказали, що їх коняка в займаннi у баби, зачинена в хлiвi.

Карпо й Мотря вже трохи були напiдпитку й побiгли додому.

— Як! Чи то можна! За свого паршивого кабана вони смiли взяти нашого коня? — кричала дорогою Мотря.

— Я їм покажу, що мiй кiнь не те, що їх пiвень, — говорив сердитий Карпо.

Карпо з Мотрею прибiгли додому. Стара Кайдашиха вешталась коло хати без дiла: вона ждала Мотрi. В неї аж губи трусились до лайки, та не було з ким лаяться. Вона вглядiла Мотрю й затрусилась.

— А нащо ви, мамо, зайняли нашу коняку? — гукнула Мотря до Кайдашихи.