Розділ «VII»

Кайдашиха тикнула Мотрi дулю й не потрапила в нiс, та в око. Мотря вхопила деркача i сунула держалном Кайдашисi просто межи очi.

— Ой лишечко! Виколола проклята змiюка менi око! — заплакала Кайдашиха i вхопилась за праве око.

В неї з ока потекла кров. Лаврiн та Мелашка побачили кров i розлютувались. Вони кинулись оборонять матiр. Лаврiн пхнув Мотрю. Мотря дала сторчака на лаву. Карпо кинувся обороняти Мотрю i пхнув Лаврiна. Лаврiн ударився об мисник. Три полумиски, захищенi Лаврiном од наглої смертi, посипались йому на голову.

— Одривай, Карпе, хату, бо я тебе покину з твоєю проклятою матiр'ю, з твоїм iродовим кодлом! — репетувала Мотря.

— У волость її, розбишаку! В тюрму її! Одривай, Лаврiне, їх хату, бо я сама полiзу та буду зривати кулики.

Лаврiн i справдi розлютувався. Вiн ухопив драбину, приставив до стрiхи, вискочив на покрiвлю й почав зривати кулики з Карпової хати. Кулики сипались на землю. На хатi заблищали крокви й лати, наче сухi ребра. Тим часом Кайдашиха зумисне розмазала кров по всьому виду, замазала в кров пазуху, повисмикувала з-пiд очiпка волосся та й побiгла до священика, а потiм у волость i наробила там гвалту.

— Ой боже мiй! Дзвонiть в усi дзвони! Карпо з Мотрею вбили Лаврiна, вбили Мелашку, вбили й мене! Рятуйте, хто в бога вiрує! — кричала не своїм голосом Кайдашиха в волостi. — Скликайте громаду та зараз, зараз!

Волосний i писар, побачивши покривавлену Кайдашиху, полякались i побiгли до Кайдашенкiв. За ними бiгла Кайдашиха та галасувала на все село. Волосний з писарем прибiгла в двiр i вглядiли живого Лаврiна. котрий сидiв на хатi та зривав кулики. З хати вибiгла Мелашка, здорова й жива, а за нею Мотря.

— Рятуйте мене! — голосила Мотря. — Як мене знайдуть зарубану сокирою, то нехай уся громада знає, що мене зарубала свекруха! Рятуйте, хто в бога вiрує!

— Чого це ти, навiсна, кричиш? — спитав голова. — Адже ж ти жива.

— Рятуйте мене, вона мене вже вбила! — репетувала Кайдашиха.

— Чи ви показились, чи що? — сказав писар. — Бiгає по дворi й кричить, що її вже вбили. Що тут у вас скоїлось?

— Ось що скоїлось! — ткнула пальцем на око Кайдашиха.

— А ти що робиш ото на хатi? — гукнув голова до Лаврiна. Зараз менi злазь та давай одвiт перед нами.

— Не злiзу, доки не одiрву Карпової хати, — говорив Лаврiн i швиргонув куликом волосному на голову.

— Якого ти нечистого кидаєшся куликами? Зараз менi злазь, а то я полiзу та сам тебе стягну, та всиплю тобi сотню рiзок, — кричав волосний.

Лаврiн трохи прохолов, зiрвавши пiвсотнi куликiв, i злiз додолу. Волосний з писарем пiшли в хату: в Лаврiновiй i в Карповiй хатi валялись купами черепки.

З хати повибiгали дiти, вглядiли страшне закривавлене бабине лице й пiдняли гвалт. Собаки гавкали на писаря та на голову, аж скиглили. З села почали збiгатись люди. Волосний з писарем та з кiлькома громадянами повели в волость Кайдашенкiв, їх жiнок та Кайдашиху. Вони насилу розплутали їх справу i присудили Карповi одiрвати хату й поставити окроми на своєму городi, бо Лаврiн, як менший син, мав право зостаться в батьковiй хатi i за те був повинен додержать матiр до смертi. Громада присудила роздiлити грунт мiж Кайдашенками пополовинi.

Волосний таки посадив Мотрю за бабине око в холодну на два днi.

Пiсля такої колотнечi стара Кайдашиха заслабла. В неї нагнало око, як куряче яйце. Око стухло, але од того часу вона ослiпла на праве око.