Розділ «VII»

Громада в волостi обiбрала Карпа за десяцького.

— Карпо чоловiк гордий та жорстокий, з його буде добрий сiпака, може, його боятимуться хоч баби та молодицi, — говорила громада.

— А може, панове громадо, ми оберемо за десяцького Мотрю, — прикинув слiвце один жартiвливий чоловiк. — Не можна, вона повибиває всiм бабам очi, — гукнули чоловiки, смiючись.

Прийшов приказ з волостi рiвняти шляхи, лагодить мости та насипать на багнах греблi. Карпо загадував людям на роботу i попереду усього звелiв скопать той капосний горбик на горi, вище од свого городу, на котрому його батько поламав десяткiв зо два возiв.

— Ану, Лаврiне, бери заступа та йди на роботу, — загадував Карпо братовi.

— Пiди вижени на роботу свою Мотрю, — промовила стара Кайдашиха.

— I Мотрю вижену. Ви думаєте, що пожалiю? — говорив Карпо.

Вiн i справдi мусив вислати на роботу й свою Мотрю. Люди прокопали спуск навкоси, так як колись радив старий покiйний Кайдаш, ще й горбик молодицi знесли в приполах пiд Карпiв тин.

Минуло чимало рокiв пiсля панщини. Громада трохи заворушилась i почала встоювать за свою вигоду, за своє громадське право.

Тим часом громада почала дiло з жидом. Один багатий жид з мiстечка заплатив пановi добрi грошi й купив собi право поставить в селi на панськiй землi шинки. Вiн заквiтчав своїми шинками село з чотирьох бокiв i пустив горiлку по дешевшiй цiнi, нiж в громадському шинку. Люди кинулись за горiлкою до жидiвських шинкiв. Громадський шинок стояв порожнiй, в його нiхто й не заглядав.

Волосний зiбрав громаду. Кайдашенки почали кричати в громадi.

— Панове громадо! — говорив Карпо. — Нехай нiхто з села не купує горiлки в жидiвських шинках. Посадiм коло шинкiв десяцьких та соцьких, нехай дрючками одганяють людей.

— Я сам сяду з дрюком i буду одганяти хоч би й свою рiдню! — гукнув Лаврiн. — Нехай жиди посидять дурно цiле лiто над своїми барилами. Посидять та й пiдуть.

— Добре Кайдашенки радять! — загула громада. — Посадiм людей та й не пускаймо нiкого в жидiвськi шинки.

Громада порадилась i розiйшлась.

Жид побачив, що непереливки, взяв вiдро горiлки, однiс волосному; друге однiс писаревi, зiбрав до себе в шинк десять чоловiкiв таких, що заправляли громадою, i поставив їм цiле вiдро горiлки.

— Чого нам змагаться, — говорив хитрий жид, — нащо вам мене кривдить. Буду я заробляти, будете й ви. Я поставлю цiну в своїх шинках таку, як у вашому, ще й зараз заплачу в волость сорок карбованцiв одчiпного.

— Чи вже заплатиш? — гукнули чоловiки.

— Ой-ой, чом i не заплатить для добрих людей; ви думаєте, що я жид, то в мене й душi нема? Я ладен i на церкву дати. Ет, та що й говорити! От вам хрест, коли не ймете вiри.

I жид перехрестився зовсiм по-християнськи. — Чи ти ба! Жид хреститься! — гомонiли люди.