Розділ «IV»

— То це ти менi колеш очi через свою жiнку? — крикнула Кайдашиха, приступаючи до Карпа з другого боку. — От чого я дiждалась на старiсть од своїх дiтей!

— Як ти смiєш таке говорити на свою матiр? — суворо крикнув Кайдаш i приступив на ступiнь ближче до Карпа.

— Тату! Не наближайтесь, — говорив спокiйно, але понуро Карпо, стоячи стовпом на одному мiсцi.

— Через твою жiнку, через оте ледащо та я буду на старiсть таке лихо терпiти! — крикнула, аж завищала Кайдашиха i вдарила кулаком об кулак пiд самим носом у Карпа.

Карпо навiть не одхилив голови й не клiпнув очима. Вiн тiльки витрiщив їх ще бiльше, так що вони стали зовсiм круглi.

— Я поб'ю на тобi оце мотовило на трiсочки, як ти не впиниш своєї жiнки! — крикнув Кайдаш, приступивши до Карпа ще ближче.

Карпо не оступився й не одхилився i тiльки зблiд та понуро поглядав на батька.

— Тату! Оступiться! Не вводьте мене в грiх, — сказав Карпо.

Кайдаш з Кайдашихою то приступали до Карпа, то оступались, як хвилi б'ють у скелистий берег та знов одходять од його. Карпо стояв, неначе скеля. Дуже дражливий старий Кайдаш розходився, кинувся на Карпа з кулаками й штовхнув його рукою в груди. Карпо зблiд, як смерть, а тонкi губи, мiцно стуленi, стали зовсiм бiлi, неначе полотно.

— Тату! Не бийтесь! — ледве промовив Карпо. Кайдаш, блiдий, з темними блискучими очима, знову кинувся на Карпа.

— Тату! Вiзьмiть лучче сокиру та за одним разом зарубайте мене, — промовив Карпо, ледве дишучи; вiн почутив, що вся кров налилась в його голову, заливала йому вуха, очi; вiн почув, що в його вухах задзвенiло й зашумiло, й зашелестiло, а в очах все в хатi почало крутиться.

— Не лiзь, бо задушу, iродова душе! — крикнув Карпо та й кинувся, неначе звiр, на батька й штовхнув його обома кулаками в груди.

Старий Кайдаш як стояв так i впав навзнак, аж ноги задер. Поламанi шматки мотовила випали з його рук i вдарились об грубу.

Кайдашиха, Мотря й Лаврiн крикнули в один голос. Лаврiн з матiр'ю кинувся обороняти старого батька i заступив його собою. Карпо оступився на два ступенi до стола i знов став непорушно, неначе скеля, бiлий, як крейда. Його темнi очi погасли й нiби померкли, а волосся на головi настовбурчилось i стирчало, неначе в їжака. Мотря злякалась, що за її мотовило син побив батька.

Лаврiн з матiр'ю пiдвели батька й посадили на лавi. Кайдаш не говорив нi слова й тiльки стогнав. Вiн не стiльки забився об дiл, як стривожився. Неповага од сина й сором перед своїми дiтьми, i гнiв, i злiсть — все злилось до купи в його душi, запекло його в грудях так, що йому здавалося, нiби Карпо вбив його на смерть.

— Нема в тебе бога в серцi! Недурно ж ти до церкви не ходиш, — через силу вимовив Кайдаш та все стогнав. Кайдашиха почала голосно плакати. У Лаврiна брови насупились. Biн був ладен кинутись на Карпа й обiрвать йому волосся на головi. Одна Мотря спокiйно ciлa на лавi, згорнула руки и дивилась то на пiч, то пiд пiч.

У Карпа кров почала одходити од очей. Вже перед ним перестав крутиться свiт. Biн узяв шапку й вийшов з хати.

— Це все через тебе, невiсточко! — промовила Кайдашиха i вдарила до Мотрi кулаком об кулак.

— Може, через мене, а може, й через вас, — спокiйненько промовила Мотря, дивлячись пiд пiч.

— Цур вам, пек вам! Поставлю вам хату через сiни та, про мене, там хоч голови coбi поскручуйте! — сказав Кайдаш.