Розділ «IV»

Вона гордо сидiла на своїй скринi, як цар на престолi.

— Як же, Карпе, тепер буде у нас з хазяйством? Чи тiльки Мотря оддiлить свої горшки, чи й ти думаєш оддiлитися з худобою та з полем?

— Лучче, тату, зовсiм одрiзниться з худобою i полем, — сказав Карпо.

— Гляди, щоб навпiсля не жалкував. Ми робили в гуртi однiєю худобою, а ти знаєш, що в гуртi каша їсться, а гуща дiтей не розгонить.

— I вже, тату, нас гуща давно розiгнала! Як уже буде, так i буде. Одрiзнiть мене з худобою i з полем. Буду плакати на себе, а не на вас.

— То ти i свiй тiк закладеш? У нас грунт такий тiсний.

— Та вже де-небудь притулюся, хоч у куточку, — сказав Карпо.

I батько мусив оддiлить синовi хазяйство: дав йому пару волiв, воза, борону i мусив видiлить частку поля.

Мотря з того часу у своїй хатi нiби на свiт народилась. В свекрушину хату вона нiколи й не заглядала.